Фрау Мюллер не налаштована платити більше

Узяти квитки на потяг зі Львова Христині не вдалося, залишилося тільки одне місце в спальному вагоні з Перемишля. Тож до Перемишля довелося їхати рейсовим автобусом, яких щодня курсувало кілька, хоча невідомо було, скільки точно, бо рейс знімали у випадку занадто малої кількості пасажирів. Але того разу їй пощастило й майже порожній автобус виїхав за графіком, рівно о шостій ранку. Крім неї, у салоні ще була якась пані з великою валізою, дідок у шапці-вушанці й українка, яка розмовляла зі своїм дорослим сином португальською. Пані з великою валізою запитала у водія, коли автобус прибуває до Перемишля.

— Через чотири години, — бадьоро відповів той.

— Та то ніхто не знає, пані, — скептично похитав головою дідок у шапці-вушанці. — Я їхав місєць тому тим самим рейсом. Шеста зо Львова. То до Перемишля приїхалисьмо дев’єта вечір.

— Як то так? — здивувалася пані з валізою.

— А так. Знайшли в когось папіроси, то сі загнівали і пустили автобус на яму. І стоялисьмо на тій ямі до вечора, нікому не позволили навіть відійти. Я вже не хтів ні Перемишля, ні нічо.

— Але то так раз на півроку буває, — поблажливо сказав водій. — Частіше нє. А так — то через чотири години будемо.

— Але ж у нас немає папірос, — здивувалася пані з валізою.

— У вас немає, — відповів їй пан у шапці-вушанці. — А зара понасідають в Городку, бдете виділи.

І справді на центральній площі Городка автобус уже чекала група енергійних тілистих жіночок містечкового вигляду. Вони збилися в зграю біля дверей і войовничо відштовхували одна одну, щоб зайти швидше, але в результаті кілька перших хвилин не могла зайти жодна. Довелося втрутитися водієві, який пообіцяв зачинити двері й поїхати без них, якщо вони не вишикуються в чергу. Це трохи допомогло, і жіночки старанно втискалися у двері по двоє, хоча й поодинці були занадто масивними для вузеньких дверей «ікаруса». Урешті всі зайшли, ще якийсь час тривала сварка за те, хто заплатив за проїзд і скільки — чомусь кожна з них вираховувала з суми, яку проїзд коштував офіційно, якусь частину й намагалася довести водієві, що має право на таку знижку. Причини, які мотивували це право, були різними: частотність проїзду, віддаленість житла від місця зупинки автобуса, особиста платоспроможність. Водій дратувався, повторював, що його це все не обходить і що вони повинні заплатити повну вартість квитка. Але жіночки ігнорували його й, поступово міняючи тему сварки, відразу ж почали роздягатися та шурхотіти скотчем.