Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Славка - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Славка

Электронная книга - «Славка». Краткое содержание книги:

Ця книжка про те, як чиясь кров може бути коштовна. Про силу людського крику, людського сміху, людського плачу.
Про те, як діти прибувають до батьків Буговою течією, про всіх дітей.
Про закони людської крові які лишають її жити і роблять прекрасною. І ще про те, як жахливо зникнуть зі світу всі, хто опиратиметься цим законам. Як вода змиє їхні кості.
І трошки про Радість Несказанну.
1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 35
Перейти на страницу:

Він жив у гуртожитку. У нього була одна кімната і два ліжка. Як правило, коли ми заходили, на одному з них ницьма лежав дядьків сусід по кімнаті Саня. Його кістки і суглоби були довгі й криві, і пролягав він крізь усе ліжко, як сама нескінченність. А над ним на стіні із блідими шпалерами висіло три картини: Чорношкірий Господь, сущий на райдугах; Царствений лев на різнокольоровому прапорі і Чоловік у довгих косицях. Бо він убоявся Господа.

Корєнєв сідав на єдиний у кімнаті стільчик за свій робочий стіл, мене садив на стіл біля свого паяння і паяв собі зелені плати із золотистими лабіринтами, торкаючись паяльниковим жалом то олов’яного дроту, котрий танув і скачувався у малі кульки, то великого шмата каніфолі, котра теж танула і ставала гладенькою від гарячих доторків.

Якось мене віддали йому іще і в суботу.

Ми отак в черговий раз зайшли, а сусід на ліжкові перевернувся горілиць:

— Ну що, Корєнь, щось є?

— Сьогодні нічого… Ти ж знаєш, це не від мене залежить.

Мовчать.

Саня каже:

— Чуєш, красуне, твоя мама знову гальмує весь процес!

— Чую.

— Скажи їй, хай наступного разу думає.

— Нічого я їй не казатиму!

— Воно і правильно. Корєнь, увімкни щось!

Дядько ввімкнув магнітофон.

Заграла пісня із моїх улюблених. Я її не розуміла, я називала її «Пісня-Ненашою-Мовою-Із-Дзвіночками-І-Дощем-На-Початку».

Корєнєв паяв.

Сусід знову лежав ницьма і ворушив пальцями ніг.

Я спитала:

— Про що ця пісня?

— Не знаю точно, — відповів Корєнєв. — По-моєму, про тих, хто їздить на мотоциклах у зливу вночі.

Він промовчав і припаяв щось у платі.

— Про те, що ось у цьому будинку вони були народжені і ось у цей світ їх викинуло.

— І про те, що, дівко, ти маєш любити свого чоловіка, — додав Саня, — брати його за руку, намагатися, щоб він тебе зрозумів…

— Бо від тебе нічого не залежить, а цей світ ніколи не спиниться, — перебив його дядько.

Обидва змовкли.

Корєнєв пайнув.

— Пішли чай пити! — сказав Саня.

Кухня у них була порожня за занедбаністю і багата на сусідів.

То була спільна кухня.

Біла фарба тікала там із табуреток, а над столом висів синій плакат із безліччю людських фігурок, які можна було б розглядати до ночі.

Із кухні двері вели на порожній балкон.

Біля мийки завжди обріталась калабаня.

Сміттєве відро стояло в чорному кутку в оточенні сміття, котре у нього не вміщалося.

На підвіконні стояла шкарабанка, в котру курили.

У дядька і Сані були дві великі чашки із вишеньками. Мені Корєнєв наливав чаю у свою, а сам брав чиюсь із полиці. Бувало, на полицях нічиєї чашки не стояло, тоді він із тумби діставав секретний резервний стакан, СРС.

Чай, як правило, пили вони довго, а наливали дуже гарячий, а на смак він був гіркучий. Цукру в них ніколи не було.

Ні, іноді все ж бував.

Я не любила цю їхню чаювальну діяльність і просила залишити мене в кімнаті, поки вони там чаюють.

— Та ну! Ти що! Ти ж тут усе спалиш!

— Як?

— Паяльником!

— А. Ні. Не спалю.

— А що ти робитимеш?

— Танцюватиму!

— А. Свята справа.

І вони йшли від мене.

Я ж вмикала настільну лампу і піднімала їй голову. Направляючи світло на стіну. Стягувала з ліжка покривало і танцювала в ньому між лампою і стіною, дивлячись на свою тінь на стіні.

Коли дядько Корєнєв одружувався, я несла за його нареченою довгу фату, я так і знала, що вона мені подарує її для танців.

Ніхто не знає, як повернеться його життя, знати б кожному, як повертається до стіни його настільна лампа.

Люди, котрі знають про Бога більше, ніж я, кажуть, що танці — від лукавого.

Пару разів дядькові Кореневу і сусіді вдавалося випадково піддивитися кілька секунд мого танцю. І я скаженіла.

* * *

Так от, а в ту суботу я все-таки залишилася з ними на кухні, бо дуже хотіла їсти. Так і спитала:

— А у вас щось поїсти є?

— Нема, — сказав Корєнь.

— Чого?

— Ну, не кожен же день має бути щось поїсти. От сьогодні нема.

— Але ж прикольно було б, якби було б!

— Угу.

Тоді Саня, до цього моменту — мовчазний, подивився на мене з наморщеним лобом і носом і сказав:

— Хоч ти не напрягай!

Корєнь задумався, а тоді видав:

— Лана. Піду в людей поаскаю. Скільки там тій малій треба!

І пішов.

Корєнєв подивився на мене, а потім мовчки пішов курити на балкон.

Хвилин за сім повернувся дядько без їжі, зате із веселим виглядом, і сказав:

1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 35
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)