Коли приходить темрява
- Автор: Цыганчук Ксения
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1644-0
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Коли приходить темрява». Краткое содержание книги:
— Ну, я піду, — мовив лікар, записавши щось у моїй картці. — Можете ще трохи поговорити, але недовго. — Він знову всміхнувся та вийшов із палати.
— Як ти почуваєшся? — змучено, але спокійно спитала Ліза.
— Нормально, але трохи болять голова та ребра.
— Ти досить сильно вдарився. Щастя, що нічого не зламав. Набив чимало синців, але нічого не зламав. — Вона всміхнулася.
— Так, мене непросто зламати, — сказав я, сам не тямлячи, чи то до неї, чи то хотів тим заспокоїти себе.
Відтак подивився на її, як завжди, миле й таке виснажене тепер обличчя. Темне волосся спадало трішечки нижче плечей. Вона любила розпускати волосся або ж збирати його у хвіст. Мені більше подобалося її вільно розпущене волосся.
— Лізо, — тихо промовив я, — нахилися до мене. — Пацієнти спали, проте я хотів бути певен, що мої слова почує лише вона.
— Що таке? — Вона виконала моє прохання.
— Мене… Мене хотіли вбити.
— Що? — Її очі збільшилися від подиву, вона різко підвелася. — Я не ро…
— Опустися. Тихо. Не кажи нічого.
Вона знову нахилилася. Я відчував, як калатає серце в її грудях.
— Мене хтось зіштовхнув зі сходів, — прошепотів я їй у вухо. — Якби не ті люди, я не знаю, чи був би живим.
Ліза відсахнулася від мене, мов ошпарена.
— Що ти таке кажеш?! — пошепки, але досить чітко вимовила вона.
— Так, це так.
Вона знову схилилася біля мене.
— Починаючи з дня вбивства, я чітко відчував, що за мною стежать, проте не міг зрозуміти, хто й навіщо. Я не бачив нічого підозрілого на квартирі у вбитого, я не чув і не знаю абсолютно нічого, що могло б якось виявити вбивцю. Тому не можу зрозуміти, навіщо за мною стежити. Часом я навіть думав, що помиляюся, настільки безглуздою мені видавалася сама думка про це. Проте сьогодні ввечері я зрозумів, що таки не помилявся. Комусь я заважаю…
— Слухай, а той чоловік, з яким ти сьогодні сварився?.. Може, то він? Він з’явився якраз із вівторка!
— Де Катя? — У голові спалахнула страшна думка.
— Удома. — Ліза затамувала подих.
— Швидко повертайся, але будь обережною.
Ліза відразу схопилася.
— Хоча ні, стривай. Подзвони Антонові, нехай поїде з тобою. Сама не їдь, попроси, нехай приїде сюди. Поясни, що сталося. Та головного, звичайно, не розповідай. — Антон — це чоловік моєї рідної тітки. Він жив разом із моїми племінниками після розлучення з нею.
— Добре, я зараз же йому зателефоную. — Вона вийняла із сумки телефон. — Ти думаєш, він може вдертися до Каті? — Її руки тремтіли, голос дрижав.
— Сподіваюся, що ні. Скоріше, він прийде до мене, щоб добити…
— Що?!
— Але не хвилюйся, я в палаті не сам, тому тут я в безпеці. Телефонуй Антонові, і їдьте негайно додому. Подзвони Каті, скажи, щоб вона нікому не відчиняла.
— Я вважаю, треба негайно повідомити про все це поліцію! — Ліза сиділа біля ліжка, досить близько нахилившись до мене, бліда, як полотно. Ми розмовляли тихо, щоб ніхто випадково не почув.
— Мені дуже не сподобався слідчий, який тоді приїздив.
— Що? Чому? Що в ньому такого було?
— Не знаю, якийсь він був підозрілий. Явно нервувався та забагато випитував. Здається, він не повірив, що я нічого не бачив…
— Невже ти думаєш?..
— Я не знаю насправді, що думати. Мені не хочеться розмірковувати над цим, бо якщо він якось із тим пов’язаний, то мені точно не жити.
— Чому ти так вирішив?!
— Він — мент. Він може з-під землі дістати. Навіть може прийти в лікарню, і його без проблем до мене пропустять…
— Ні, Назаре! Ти що? Не лякай мене так! — У неї ще більше пришвидшилося дихання. Ліза явно дуже злякалася.
— Я не хочу повідомляти в поліцію про те, що сталося. Розумієш чому?
— Так, розумію… Але що ж робитимемо?
— Ще не знаю. Головне зараз — подзвони Каті та Антону і їдь швидше додому. За мене не хвилюйся. Тут я в безпеці.
Вона швидко набрала номер Каті… Та навіть після третього довгого дзвінка Ліза не почула відповіді…
Катя занепокоєно ходила квартирою. Ліза щойно поїхала з Назаром у лікарню, дівчина ж тепер не знала, куди себе подіти. Надворі гриміло. Час від часу помешкання освітлювалося від блискавки.
Сестра наказала лягати спати. Та хіба ж можна так просто лягти спати після всього, що сьогодні трапилося?! Та й узагалі після всього, що трапилось останнім часом? Спочатку те вбивство, свідком якого став Назар. «Хоча він каже, що нічого не бачив, але ж він усе-таки знайшов той труп», — так вважала Катя. З одного боку, усе те було таким моторошним, з другого, — настільки ж цікавим… Потім отой придурок, який за ними постійно стежить… До речі, з вівторка! Затим Назарові розбірки з ним… Буде що розповісти друзям…