Коли приходить темрява
- Автор: Цыганчук Ксения
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1644-0
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Коли приходить темрява». Краткое содержание книги:
Що ж тоді? Раптом мені спала на думку річ, про яку я й не подумав спочатку. Я навіть усміхнувся. А можливо, мене просто хотіли вчора пограбувати? Але знову ж таки в грабіжника було достатньо часу, щоб зняти з мене наплічник або принаймні понишпорити в кишенях. Проте нічого не зникло. Що відповідно й наштовхнуло всіх на думку, що я сам упав. Шкода, я навіть не помітив силуету невідомого. Проте, судячи з того, з якою силою мене пхнули, можна впевнено стверджувати, що то був чоловік.
Мої роздуми перервав шум. Я повернув голову вбік. Неподалік вели ремонтні роботи. Певно, лагодили труби. У землі була викопана велика яма. «Схожа на могилу», — похмуро подумав я. До Лізиного під’їзду залишалося майже нічого, як раптом я побачив слідчого Андрія Степановича Малашка. Більше того, він ішов мені назустріч.
Поліціянт однозначно планував зі мною поспілкуватися. Він поцікавився моїми синцями, та я не став розповідати правду. Мовляв, просто впав зі сходів. У цей час я думав про Лізині слова. Вона все-таки наполягала на тому, що про напад слід повідомити в поліцію. Їй зовсім не вірилося, що слідчий може бути якось задіяний у цьому. На її думку, надмірна знервованість та грубість іще ні про що не свідчать. Хтозна, можливо, її правда. Натомість Малашко простягнув мені якесь фото, сподіваючись, що я впізнаю на ньому людину.
Я подивився на знімок й оторопів. На ньому були Тьома з жінкою, про яку запитував слідчий: вони обіймалися. Я замислився.
— Чесно кажучи, обличчя здається знайомим, та я певен, що не знаю її. А що, це підозрювана? — з неабияким інтересом поцікавився я.
— Ні, на жаль, ні. Це ще одна жертва нашого невідомого вбивці. — Слідчий заховав фото.
— Ще одна жертва? — Спершу я аж не повірив власним вухам. Мені стало моторошно. — Тобто скоєно ще одне вбивство? Але коли?
— Незадовго після вбивства Тьоми. Більше ми поки що нічого не знаємо.
— Дозвольте поцікавитися: є якісь зачіпки?
— Дещо є, проте нам це поки особливо не допомогло. — Слідчий говорив охоче, неначе хотів виговоритися. — На тілі вбитого знайшли волосину, яка, до речі, належить молодій жінці. Є невідомі відбитки пальців. Усе.
— Але ж ви не думаєте, що злочин могла скоїти жінка? Це вбивство двох людей!
— Чому ж, цілком могла. — Слідчий повів плечима. — Щоправда, їй у цій справі потрібний був помічник, звісно, що чоловік. До речі, вбита мешкала в цьому будинку. — Він указав на Лізин будинок. — Певно, тут ви й могли її бачити.
Я похитав головою, приходячи до тями після приголомшливої новини.
— У мене до вас іще одне запитання.
— Уважно слухаю.
— Я щойно від подруги вбитої. Вона живе в будинку навпроти. — Малашко вказав на дім. — Вона повідомила, що вбита — до речі, її звати Альоною — іще в день убивства поскаржилася на те, що якийсь мужик стежить за нею з бінокля. Знову ж таки, з цього будинку, — і він вкотре показав на будинок навпроти. — Я знаю, ваша дівчина із сестрою теж тут живуть. — Я здивовано підняв брови, він зрозумів моє німе запитання. — Така робота, мушу все про всіх знати. Дільничний Федюкевич знайомий із Лізою Іванівною, — додав він. — Отже, ви нічого про це не можете розповісти? Ліза Іванівна не згадувала про щось подібне?
Я повідомив йому про пригоду, що сталася вчора, знову замислюючись, чи варто розповісти про замах. Очевидно, слідчий помітив мою нерішучість.
— Є ще щось? — відразу поцікавився він.
Я вагався.
— Що ще? — Я мовчав. — Пам’ятайте: я розслідую два вбивства. Будь-яка інформація може виявитися корисною. Окрім того, ви не маєте права нічого приховувати.
Я здався й розповів. Більше того, також поділився думками про те, що за мною стежать. Малашко уважно вислухав.
— Чудово, — серйозно та задумливо мовив він. — Справа з кожним разом стає все більш заплутаною.