Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ООО Издательство “Добрая книга”
- ISBN: 978-5-98124-561-9
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)». Краткое содержание книги:
Видатний британський письменник Джордж Орвел зрозумів комунізм повністю. І описав його у великому романі «1984»: осяйна перспектива прийдешнього щастя для всього людства, геніальний вождь на чолі суспільства, єдино правильне вчення, війна проти всіх, хто не з нами, оглушливий дзвін пропаганди, яка мовить про неймовірні досягнення, могутня таємна поліція, поголовне стукацтво, брудні вулиці, розбиті будинки, брак усього, черги, жерти нічого, каламутна сивуха в якості випивки. Але зате вже таємна поліція працює з ювелірною точністю.
Мудрий британець помер у 46 років. Він не дожив до епохи «Кузькіної матері» та Третьої програми Комуністичної партії Радянського Союзу, яка обіцяла сліпуче щастя через 20 років, до 1980 року. Але все, що він виклав у своїй книжці, повторилось у справі Пеньковського. Таємна поліція спрацювала так, що її подвиг можна вписувати в підручник контррозвідки.
Для керівного складу Комуністичної партії, таємної поліції та армії товариш Сталін будував величезні будинки з просторими світлими квартирами. Пеньковський був полковником, але працював на посаді генерала, а свого часу, працюючи в Туреччині, займав одночасно відразу дві генеральські посади. Тому жив він у генеральському будинку, вікна його квартири виходили на набережну Москви-ріки. Заглянути у вікна його кабінету було неможливо, оскільки високо. Тому він розкладав цілком таємні інструкції біля вікна і знімав їх. Тут більше світла. А товариші з КДБ примудрилися - спостережний пост з надпотужною оптикою (ясна річ, західнонімецькою) було розгорнуто у квартирі будинку на іншій стороні досить широкої судноплавної річки.
Але це не все. Квартиру Пеньковського регулярно й ретельно обшукували. При цьому кожна тарілка на кухні, кожна книжка на полиці й кожен килимок у передпокої залишалися після обшуку точно на тих місцях, де їм належало бути. Як в Орвела: навіть закладочка у книжці після таємного обшуку залишалася на місці.
А щоб обшуку не завадили, за самим Пеньковським, його дружиною і донькою ходили бригади топтунів. Тільки хтось із підопічних повернув до будинку - подається сигнал тривоги обшукувачам: мотайте вудки!
Ясно, що вся квартира прослуховувалась. Мало того, мешканця, який мешкав поверхом вище, разом з родиною тихо переселили в інший будинок. Зі звільненої квартири просверлили мікроскопічну непомітну дірочку просто над письмовим столом Пеньковського і знімали все, що полковник на столі розкладав.
Але й цього мало. Над вікном кімнати, яка служила Пеньковському кабінетом, нависав балкон вищого поверху. У цьому балконі без шуму і скреготу просверлили дірочку і встановили апаратуру, яка дозволяла розглядати кабінет зовні через вікно і знімати Пеньковського в моменти, коли він шпигунським апаратом «Мінокс» фотографує таємні документи. Коли справу Пеньковського оприлюднили, ніхто не відповів на просте й очевидне запитання: яким чином Пеньковський зміг винести додому цілком таємні документи, робота з якими організована таким чином, щоб вони ніколи не покидали місця зберігання. Без допомоги високопоставлених заступників зробити це було неможливо.
Не треба пояснювати, що бригади зовнішнього спостереження, які стежили за полковником, складалися не зі звичайних 5-7 осіб. Це були потужні команди по 30-40 чоловіків і жінок з десятком автомашин. Спостереження було цілодобовим.
Топтуни з наружки міняли одяг, перуки, парасольки, сумки та інше, створюючи враження, що одна людина не з'являється двічі. Крім того, з цією ж метою самі бригади зовнішнього спостереження регулярно змінювалися.
Стеження, яке була встановлене за Пеньковським, не могло бути виявлене навіть найдосвідченішим розвідником. Проти нього була кинута вся міць наймогутнішої таємної поліції в історії людства.
Це тривало майже рік. Але от запитання: чому полковник Пеньковський не був заарештований відразу після того, як стало ясно, чим він займається? Чому КДБ не припинило цю діяльність?
Можливо, чекісти стали підкидати Пеньковському дезу, а він, не здогадуючись про це, живив ворожі розвідки туфтою?
Ні, громадяни. До самого кінця полковник Пеньковський передавав тільки достовірну інформацію, у величезних кількостях, найвищої проби і ступеня таємності.
Ця дивина цікавила багатьох. Як же так: полковник ГРУ передає інформацію ворогові, КДБ знає про це, КДБ через дірочку в балконі, що нависає над вікном кабінету, знімає не тільки вираз обличчя Пеньковського в момент зйомки, але й самі документи. Доказів достатньо. Походження матеріалів теж встановлене. Припиняйте, товариші чекісти, неподобство! В'яжіть білі рученьки! Тягніть в підвал тортур!