Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ООО Издательство “Добрая книга”
- ISBN: 978-5-98124-561-9
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)». Краткое содержание книги:
3
Тим часом у Радянському Союзі справи йшли не найкращим чином. Продовольча проблема загострювалася. Міністри пропонували просте і давно перевірене рішення: ввести картки на хліб, м'ясо, масло. Як під час війни. Чим не рішення? Хрущов зволікав, але від цього краще не ставало. Черги у продовольчих магазинах загрозливо росли з кожним днем. І було вирішено підняти ціни на основні продукти, у тому числі на головний продукт, яким у всі часи була горілочка. Це було подано як новий доказ турботи партії про добро народу. Розрахунок: якщо грошей у народу менше, отже, і черги стануть коротшими. Але й цей «економічно обґрунтований» розрахунок чомусь не виправдався. Черги коротшими не ставали. А народ на черговий прояв турботи рідної Комуністичної партії про добробут народу відповів анекдотами про обіцяний достаток і піснями на кшталт цієї:
Ще й поема по руках ходила з відповіддю на запитання «Кому на Русі жити добре?»:
У Хрущова не було вибору. Народи Радянського Союзу і всього соціалістичного табору розуміли: ми відстаємо, а ТАМ життя краще. Хрущов ставив грандіозні завдання: наздогнати і перегнати! Але наздогнати чомусь не виходило. Економіка соціалізму, тобто економіка, керована злочинцями і дурнями, забезпечити процвітання не могла.
Що ж робити? Треба було щось таке придумати, щоб ТАМ стало так само погано, як у нас. Або навіть гірше. Для цього Західну Німеччину треба було поставити на шлях соціалістичного розвитку, опустити її життєвий рівень до стандартів Східної Німеччини, а краще - до рівня Радянського Союзу або ще нижче.
Історія поставила питання руба: або Хрущов доб'ється виведення американських військ з Європи, об'єднає Німеччину і поверне її на шлях соціалістичної справедливості, або економіка вільного світу своїми успіхами і досягненнями, своїм прикладом розбестить населення як Радянського Союзу, так і всіх підвладних йому держав. І впаде велика справа Леніна разом з Радянським Союзом і всім соціалістичним табором.
А домогтися виведення американських військ з Німеччини, а краще - з усієї Європи, можна було тільки шляхом погроз. Тому криза був неминуча.
4
Ракетна криза насувалася. Їй слід було запобігти за будь-яку ціну. Саме так: за будь-яку.
Перед начальником ГРУ генералом армії Сєровом і командувачем ракетних військ і артилерії Сухопутних військ Головним маршалом артилерії Варенцовом стояло завдання виняткової складності. Треба було переконати уряд США, а попутно й уряд Великобританії, в тому, що ракетно-ядерна міць Радянського Союзу різко перебільшена. Якщо переконати не вдасться, якщо лідери Заходу будуть вірити в жахливу міць радянських підводних човнів, стратегічних бомбардувальників, ракет, ядерних і термоядерних зарядів, то і відповідні дії в разі кризи будуть належні - тобто з потужним переборщуванням. І всьому людству доведеться заплатити наймоторошнішу ціну за цю помилку.
Домогтися довіри керівництва США і Великобританії можна було тільки передачею через полковника Пеньковського величезних обсягів інформації, щоб американські та британські експерти, співставивши тисячі фактів, звіривши безліч цифр, могли переконатися: тут все сходиться, Пеньковський не бреше, йому треба вірити, і в момент неминучого і швидкого конфлікту не піддаватися на погрози кремлівського нікчеми.
Але як передати хоча б п'ять або десять тисяч знімків цілком таємних документів особливої важливості?
Було тільки два способи.
Перший: Пеньковський має можливість у складі радянської делегації бувати в Парижі та Лондоні. Це дає можливість провозити мікроплівки, заховавши їх у подвійне дно валізи або каблук черевика.
Другий: передавати матеріали в Москві британським чи американським дипломатам.
Який шлях кращий?
Обидва гірші. Будь-який розвідник знає, що 90 відсотків провалів у агентурної розвідки відбувається на агентурному зв'язку. Зв'язок агентурний - це радіо, графічні сигнали, тайники, особисті зустрічі. У кожного способу передачі інформації свої недоліки. Радіозв'язок тут допомогти не міг, бо передавати належало копії документів. Залишалися тільки тайники і зустрічі.
Везти через кордон копії документів надзвичайно небезпечно тому, що при перетині кордону всіх трясуть. І дуже навіть серйозно. А якщо ти радянський дипломат? Якщо відповідно до Віденської конвенції 1815 дипломата не можна трясти навіть власним прикордонникам? Не турбуйтеся. У нас все можна. Радянського дипломата теж трясуть. Тільки таємно. Щоб не турбувати. У нас вміють. Коли захочуть.