Паразити свідомості
- Автор: Уилсон Колин Генри
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Переводчик: Володимир Романець
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Паразити свідомості». Краткое содержание книги:
Перу современного английского писателя Колина Вилсона принадлежат романы, пьесы, философские трактаты. Паразиты сознания – остросюжетный роман с элементами фантастики, пронизан идеей утверждения неограниченных возможностей человека, убеждением в громадном потенциале человеческой воли и интеллекта.
І все ж, у певному розумінні, паразити таки перебувають у просторі, бо я виявив їх тоді в своєму помешканні на Персі-стріт, коли вони стерегли папери Карела Вайсмана. Як пояснити цей парадокс? Либонь, вони були і в просторі, і поза ним. Зрештою наша свідомість теж перебуває і в просторі, і поза ним. Не можна визначити місцеперебування свідомості: вона не займає простору. Однак вона рухається в просторі разом з нашими тілами.
Я ніяк не міг знайти ключа до розгадки. Коли ми сиділи й зусібіч ретельно обмірковували цю проблему, я почав розвивати свої думки вголос.
– У певному розумінні паразити перебувають у просторі, тому що вони перебувають на Землі. Вони прийшли на Землю паразитувати на людях. Ми вже знаємо, що люди мають окремі свідомості, бо коли кожен з нас занурюється в свою власну свідомість, він утрачає безпосередній зв'язок з іншими. Але ми знаємо й те, що в глибшому розумінні люди мають спільну свідомість, сказати б, своєрідну родову свідомість. Ми всі – неначе водогінні крани в місті: кожен існує окремо, але кожен тягне воду із загального резервуару…
У цю мить Райх перебив мене (цитую дослівно за магнітофонним записом нашої розмови):
– Ти казав, що відбив їхній напад, бо натрапив на якесь величезне глибоке джерело енергії і живився тією енергією. Чи не є воно саме тим первісним резервуаром?
– Мабуть, що так.
– У такому разі ці істоти живуть у резервуарі і та енергія доступна й для них. Що ти на це скажеш?
Он воно що! Ми наближалися до суті. Очевидно, глибина свідомості, на якій вони жили, і резервуар життєвої енергії, з якого я живився,– це дві цілком різні речі. Той резервуар може бути в глибинах свідомості, але він не те саме, що глибини свідомості.
– Гаразд,– промовив Флейшман. – І який же висновок можна з цього зробити?
Гайнріх Грау озвався перший, повільно й замислено:
– Мені здається, я бачу, який можна зробити висновок. Ми говоримо про якесь величезне первісне джерело енергії – те, що Бернард Шоу назвав Життєвою Снагою. Це чиста життєва енергія, і вона рухає всіма нами.
Луї Грау збуджено перебив свого брата:
– Чого ж тоді паразити присмоктуються до людей, якщо вони можуть красти енергію безпосередньо з джерела? Очевидно…
– Очевидно не можуть,– сказав Гайнріх. – Вони мусять перебувати між джерелом з одного боку і людиною з другого.
Ми не зрозуміли його, і я перепитав:
– Що це означає?
– Це означає, що те первісне джерело для них недоступне, може, навіть активно їм вороже. Інакше кажучи, якби ми зуміли дістатися до того джерела, ми б мали достатньо енергії, щоб знищити паразитів.
Я сказав, що це саме спадало на думку й мені, тільки я не усвідомлював цього так чітко. Складність полягала в тому, що я не міг дістатися до того джерела. Намагаючись, я щоразу відчував, що мені бракує сили волі.
Райх на те сказав:
– Якщо паразити перебувають між тобою й джерелом, то вони, мабуть, так чи інакше заважають тобі, стоять на перешкоді.
Усі ми дедалі більше переконувалися, що саме так воно і є. Паразити завжди застосовували цей обструктивний метод проти людства – умисне відвертали свідомість, розладжували її діяльність, коли вона починала доходити до розкриття своїх таємниць. Ми навчилися протистояти цьому, пірнаючи на ті глибини, на яких діяли паразити. Вони відступили глибше, куди ми не могли дістатися, і, очевидно, звідти застосовували проти нас свої давні методи.
Досі я вважав, що досягти певної глибини в свідомості мені заважала якась "природна" причина. Нурець може сягнути лише тієї глибини в морі, на якій вага об'єму води, що він виштовхує, дорівнює вазі тіла того нурця. Якщо він хоче пірнути глибше, йому доводиться закріплювати відповідний баласт на своєму підводному костюмі. Я не знав, як зробити свою свідомість важчою, щоб можна було заглибитись у самого себе далі, і вважав, що цим і пояснюються мої невдалі спроби. Але чи справді в цьому причина? Що більше я думав про це, то більше переконувався ось у чому: паразити ослаблювали мою волю і в такий спосіб не давали мені сягнути глибше. Моя свідомість порожніла, моє почуття своєї індивідуальності ставало хистким і непевним. Одне слово, дуже можливо, що мене збивали з пантелику.