Паразити свідомості
- Автор: Уилсон Колин Генри
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Переводчик: Володимир Романець
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Паразити свідомості». Краткое содержание книги:
Перу современного английского писателя Колина Вилсона принадлежат романы, пьесы, философские трактаты. Паразиты сознания – остросюжетный роман с элементами фантастики, пронизан идеей утверждения неограниченных возможностей человека, убеждением в громадном потенциале человеческой воли и интеллекта.
Тим часом Гвамбе досяг разючих успіхів у Африці. Коли Організація Об'єднаних Націй опублікувала заяву з суворим попередженням, він просто використав її з пропагандистською метою – мовляв, білі намагаються залякати чорних. Швидкість, з якою поширився – заколот, переконливо свідчила, що паразити зробили Африку ареною масового нападу на людську свідомість. Не радячись із своїм військом, негритянські генерали оголосили про свою підтримку Гвамбе. Всього за три дні Гвамбе захопив владу практично над усіма Сполученими Штатами Африки.
Цілу ніч, перед тим як ми покинули Землю, я лежав і думав. Я відкрив для себе, що тепер мені досить спати лиш кілька годин. Надмірний сон послаблював мої психічні можливості й контроль над фізичною свідомістю. Але тепер я знав, що мушу вирішити проблему, яка дратувала мене й мучила. Чуття підказувало мені, що я недобачав чогось дуже важливого.
Це було чуття, яке невиразно супроводжувало мене весь час, відколи паразити знищили п'ятьох із нас. У певному розумінні ми відтоді товклися на місці і не могли рушити вперед. Звичайно, ми виграли чимало битв, але мене не полишало відчуття, що наші великі перемоги вже скінчилися. Це здавалося тим дивнішим, що після нічної битви в підземеллі вони дали нам спокій.
Тварини – це майже машини: ними керують лише рефлекси і звички. Людські істоти великою мірою теж машини, але в нас, крім рефлексів і звичок, є ще певний рівень фізичної свідомості, яка дає нам владу над звичками, здатність творити щось нове й оригінальне. І ось тепер мене гнітило відчуття того, що оте "щось", яке я недобачив,– це одна з тисяч звичок, які ми сприймаємо, як самі собою зрозумілі, як аксіому. Я силкувався неподільно керувати своєю фізичною свідомістю, але недобачав якихось глибинних звичок, що стояли на заваді.
Спробую це пояснити. Я намагався збагнути, що спричинило величезний викид життєвої енергії, за допомогою якої я завдав поразки паразитам. Всі мої зусилля зрозуміти джерело тієї енергії були марні. Ми знаємо, що в людей за критичних обставин розкриваються такі внутрішні сили, про наявність яких вони навіть не підозрюють. Війна, наприклад, може з іпохондрика зробити героя. Пояснюється це тим, що життєздатністю більшості людей керують підсвідомі сили, про які ті люди й гадки не мають. Я міг опуститися в свою власну свідомість, як інженер у машинне відділення на кораблі. І все-таки не міг дістатися до того джерела внутрішньої сили. Чому? В запалі битви з паразитами я навчився викликати цю могутню життєву снагу. І те, що не міг дійти до її коріння, не вкладалося в рамки здорового глузду.
Цілу ніч я мучився над тією проблемою, опускаючись дедалі нижче й нижче в свою власну свідомість, і все надаремно. Мене наче спиняла якась невидима перешкода. А може, причина в моїй слабкості й недостатній зосередженості? Паразити, начебто, були тут зовсім ні до чого; принаймні, я не бачив жодного з них.
Удосвіта я почував себе дуже втомленим, але пішов разом із Райхом, Голкрофтом і братами Грау на аннаполіський ракетодром, щоб перевірити готовність ракети до старту. Всі механізми були справні. Ми поговорили з кожним, хто готував нашу ракету, удаючи, що ставимо чисто формальні запитання. Усі відповідали відверто, поводилися по-дружньому. Ми запитали, чи були які труднощі налагодити ракети до пуску, і вони відповіли, що це була звичайна, як і завжди, робота без ускладнень і без перешкод.
Голкрофт мовчки слухав, спостерігаючи, а тоді раптом запитав:
– Чи всі ті, хто обслуговував ракету, присутні тут?
Полковник Мессі, який керував роботою групи, кивнув головою:
– Всі інженери тут.
– А крім інженерів, був ще хтось? – наполягав Голкрофт.
– Лише один чоловік, але його роль тут незначна. Це – Келлерман, помічник лейтенанта Кости. Він уранці мав іти на прийом до психіатра.
Головним завданням лейтенанта Кости було запрограмувати електронний мозок, який координував роботу всієї ракети: подавав паливо, підтримував потрібну температуру, контролював склад повітря тощо.
– Ми знаємо, що його роль тут незначна,– сказав я ніби між іншим. – Але все-таки ми б хотіли побачитися з ним. Просто так, для годиться.
– Але ж лейтенант Коста знає набагато більше про електронний мозок, ніж Келлерман. Він може відповісти на будь-яке запитання.
– І все-таки ми б хотіли побачитися з Келлерманом.
Подзвонили психіатрові ракетодрому. Той відповів, що Келлерман покинув його кабінет півгодини тому. Довелося зв'язатися з вартівнею. Звідти повідомили, що Келлерман виїхав мотоциклом двадцять хвилин тому.