Паразити свідомості
- Автор: Уилсон Колин Генри
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Переводчик: Володимир Романець
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Паразити свідомості». Краткое содержание книги:
Перу современного английского писателя Колина Вилсона принадлежат романы, пьесы, философские трактаты. Паразиты сознания – остросюжетный роман с элементами фантастики, пронизан идеей утверждения неограниченных возможностей человека, убеждением в громадном потенциале человеческой воли и интеллекта.
Я вирішив проекспериментувати ще раз, інші теж. Я заплющив очі й почав, як звичайно, опускатися крізь шари спогадів. Але зараз пройти крізь них було дуже важко. Довкола все нуртувало й хвилювалося, неначе після глибинного вибуху. Я згадав, що мої сни попередньої ночі так само були неспокійні й тривожні.
Чому? Паразитів довкола наче не було. Звідкіля цей неспокій?
Я докладав усіх зусиль, щоб проникнути нижче, і з величезними труднощами дістався до ясельного рівня. Але тут було ще гірше. Ця шалена, розбурхана енергія була наче чимось збурена. Звичайно тут панує глибокий спокій і лад, які можна порівняти з тихим диханням спокійного моря. А зараз це море наче кипіло.
Я знав, що це межа, нижче якої я не можу спуститися, і тому швидко повернувся на поверхню. Райх уже повернувся. Його відчуття були, ясна річ, тотожні з моїми. Чекаючи повернення решти, ми обмірковували тим часом виниклу проблему. Може, нас зачепив якийсь великий психічний розлад, який охопив усе людство? Чи…
З відчуттям повного безсилля я підійшов до ілюмінатора й подивився на велику сяючу поверхню Місяця, що лежала під нами. Від нас до неї залишилося всього вісім годин льоту. Я поглянув на контрольні прилади, щоб перевірити, чи зрівноважують вони силу тяжіння Місяця. І в цю мить мені сяйнула фантастична ідея. Сила тяжіння… Місяця.
Обернувшись до Райха, я сказав:
– Може, це й дурна думка, але… чи не використовують паразити Місяць, як своєрідну базу?
– Базу? – іронічно запитав Райх. – Яким чином? На Місяці немає людей. А паразити, оскільки ми знаємо, не живуть у безлюдному просторі. Я знизав плечима:
– Це я просто подумав так, щоб якось пояснити, чому наші свідомості такі стривожені.
У цей момент зайшов Голкрофт, і я коротко розповів йому про наші з Райхом відчуття. Голкрофт заплющив очі, сів на ліжко і невдовзі підтвердив, що підсвідомі шари свідомості надзвичайно стривожені. Він не чув мого запитання, а проте повернувся до переднього ілюмінатора і показав на Місяць:
– У ньому причина. Він викликає в нас ці зміни так само, як на морі припливи.
– Звідки ти це знаєш? – запитав я. Голкрофт знизав плечима:
– Я не можу пояснити. Але відчуваю його притягання. Що ж, це можливо. Сновиди – це люди, на свідомості яких діє сила тяжіння Місяця. Але чому? Чому Місяць впливає на свідомість? Я звернувся до Голкрофта:
– Тобі не здається, що там є паразити?
Він похитав головою:
– Ні. Що їм там робити? А проте… це якось пов'язано з ними. Ми постановили залучити до обговорення всіх. Це був той випадок, коли думка кожного могла пролити якесь нове світло на нову проблему. Я запросив усіх до гурту і якнайкоротше виклав суть проблеми. Перший заговорив фізик на ім'я Бергер і висловив слушну думку:
– Ви знайомі з працями філософа Гурджієва?29 Він завжди казав, що люди – це пожива для Місяця. Він порівнював людство з отарою овець, яку вирощують для Місяця…
– Як ти гадаєш, є в цьому якийсь глузд? – запитав я Голкрофта.
– Гадаю, що є.– поважно відповів Голкрофт. – Немає ніякого сумніву в тому, що Місяць якимось дивним чином притягує людську свідомість. Це не має нічого спільного з силою тяжіння. Є така думка, що Місяць ніколи не був частиною Землі або Сонця, що він попав на свою теперішню орбіту навколо нашої планети, прибувши хтозна-звідки. Може, він колись був кометою, яку притягла до себе Земля. Його хімічний склад цілком відмінний від хімічного складу Землі. Припустімо, що Місяць справді викрадає людську енергію. Або так чи інакше впливає на неї.
– Ти хочеш сказати,– втрутився Райх,– що Місяць – це база паразитів?
– Ні, я так не вважаю. Але мені здається, що паразити якось використовують його. Я відчуваю, що він випромінює якусь інтенсивну психічну енергію. Він являє собою величезний передавач, а Земля – величезний приймач…
Дехто почав наводити уривки з місячних легенд, яких я ніколи раніше не чув. Мені розповіли про культ Гербігера30, адептом якого був Гітлер. Згідно вчення Гербігера, Земля притягувала до себе новий місяць приблизно кожні десять тисяч років. Він уважав, що теперішній місяць – сьомий з черги. Попередні шість скінчили своє існування, впавши на Землю і спричинивши страшенні катаклізми; внаслідок кожного такого катаклізму більшість людства гинула. Всесвітній потоп, описаний у Біблії, був спричинений падінням шостого місяця.
Кілька чоловік згадали про інші місячні теорії (Веліковського, Белламі, Сора)31, які вказували на те, що поняття Місяця, як ворожої сили, приваблювало багатьох.