Гордість і упередженість
- Автор: Остин Джейн
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2896-6
- Переводчик: Володимир К. Горбатько
- Жанр: Другие романтические романы
Электронная книга - «Гордість і упередженість». Краткое содержание книги:
Перше знайомство героїв роману «Гордість і упередженість» багатого аристократа Дарсі та дочки провінційного поміщика Елізабет не обіцяло серйозних почуттів між ними. Дарсі поставився до сім’ї Елізабет зверхньо, з упередженістю, і дівчина відповіла йому так само. Це і стало головною перешкодою у їхніх відносинах. Навіть тоді, коли вони зрозуміли, що не можуть жити один без одного, їм не просто було зламати свою гордість, щоб відкрити серця коханню…
Рідко видавався день, коли містер Коллінз не ходив до Розінгса, і нечасто траплялося так, що його дружина вважала за недоречне піти разом з ним; Елізабет не могла збагнути сенсу в пожертві такої великої кількості часу, аж доки не второпала, що могло йтися про можливі вакансії в інших парафіях. Час від часу її світлість виявляла їм честь, роблячи нетривалий візит; її пильне око помічало все, що відбувалось у пастораті. Вона вникала в їхні заняття, роздивлялась їхнє шитво і радила все робити по-іншому; вона прискіпувалася до розстановки меблів, підмічала нехлюйство служниці, а якщо й погоджувалася перехопити, то, здавалося б, лише для того, щоб вказати місіс Коллінз на завеликі для їхньої сім'ї шматки м'яса, що подавалося до столу.
Елізабет невдовзі усвідомила, що ця гранд-дама, хоча й не маючи ніяких повноважень придивлятися за порядком у графстві, виступала в ролі дуже активного мирового судді у своїй парафії, найдрібніші клопоти якої доводив до неї містер Коллінз; кожного разу, коли селяни влаштовували чвари, виявляли незадоволення або впадали у злидні, вона вирушала в село, щоб угамувати їхні чвари і скарги та наставити їх на шлях злагоди та добробуту.
Розвага у вигляді обідніх візитів до Розінгса повторювалася приблизно двічі на тиждень. За винятком відсутності сера Вільяма і наявності через це лише одного картярського столу, кожна така розвага була точною копією попередньої. Інших запрошень було мало, бо стиль життя більшості сусідів був поза межами фінансових можливостей родини Коллінзів. Однак це не надто турбувало Елізабет, і загалом вона проводила час досить цікаво; інколи їй випадало півгодини приємної розмови із Шарлоттою, а погода була настільки гарною для цієї пори року, що прогулянки часто робили їй велику приємність. Коли інші перебували з візитом у леді Кетрін, Елізабет часто любила походжати відкритою місциною, яка межувала з тією частиною парку, де була гарненька затишна і відлюдна стежка, котра, здавалось, подобалася лиш їй самій і де вона почувалася захищеною від надмірної допитливості леді Кетрін.
Ось так — непомітно й тихо — промайнули перші два тижні її візиту. Наближався Великдень, і за тиждень до нього родина в Розінгсі очікувала прибуття гостей, що для такого маленького товариства безперечно було подією надзвичайно значущою. Ще раніше — невдовзі після свого приїзду — Елізабет прочула, що через декілька тижнів очікується прибуття містера Дарсі, і хоча й був він тим знайомим, з яким вона воліла б краще не зустрічатися, все одно його приїзд додав би відносної новизни зустрічам у Розінгсі. Хтозна — може, їй випаде приємність спостерігати марність сподівань, які плекала щодо нього міс Бінглі; це залежатиме від його ставлення до своєї кузини, якій, вочевидь, призначала його леді Кетрін, котра з превеликим задоволенням розмовляла про прийдешній приїзд містера Дарсі й говорила про нього не інакше, як з величезною повагою і захопленням. Здавалося, вона ледь не розлютилася, дізнавшись, що Елізабет та міс Лукас уже неодноразово довелося з ним бачитися.
Про прибуття містера Дарсі в пастораті дізналися досить швидко, бо містер Коллінз цілісінький ранок прогулювався таким чином, щоб йому було видно ворота під'їзної алеї в Гансфорді — він хотів довідатися про приїзд якомога раніше. Побачивши карету, що звернула до парку, він низенько їй вклонився і мерщій подався додому, щоб сповістити вкрай важливу новину. Наступного ранку містер Коллінз хутенько поспішив до Розінгса, щоби засвідчити свою пошану. Йому довелося засвідчувати її двом племінникам леді Кетрін, бо містер Дарсі привіз із собою такого собі полковника Фітцвільяма, молодшого сина свого дядька — лорда Н. На превеликий подив усього товариства, ці джентльмени приєдналися до містера Коллінза, коли той пішов додому. З кімнати свого чоловіка Шарлотта побачила, як вони переходили дорогу, і відразу ж побігла до іншої кімнати, щоб сповістити дівчатам про ту велику честь, яка їм випала. При цьому вона додала:
— За цей вияв пошани я маю дякувати тобі, Елізо, бо якби не твоя присутність, то містер Дарсі ніколи б не прийшов сюди з візитом так швидко.
Не встигла Елізабет заперечити своє право на такий комплімент, як дзвоник у дверях сповістив про прихід чоловіків, і незабаром до кімнати ввійшли троє джентльменів. Полковник Фітцвільям, котрий увійшов першим, був непоказним мужчиною віком близько тридцяти років, але характером та манерами це був справжнісінький джентльмен. Містер Дарсі виглядав так само, як колись у Гертфордширі; з притаманною йому стриманістю він чемно привітався з місіс Коллінз, а якщо в нього й були якісь почуття до її подруги, то, вітаючись із нею, йому вдалося приховати їх за маскою байдужості. Елізабет нічого не відповіла, а просто зробила реверанс.