Гра в паралельне читання

На хвилину зависла пауза. Здавалося, Жанна вагається. Але потім вона лишила флешку на столі та знову запустила руку в сумку. Через кілька секунд поклала перед Віталієм фотокартку.

– Його!

Віталій здивовано кинув оком на стрункого хлопця. Нечистий поплутав таке питати! Навіщо? Повівся, як ображена дитина, не по-чоловічому. Але ж хіба він був готовий до такого повороту справ?! Ще позавчора, коли знову ворушився в грудях старий біль за Лілею, він не думав, що розрив із Жанною стане таким несподіваним хуком під дих.

– Оригінально! Ти збираєш в архів усіх своїх чоловіків?! То, може, маєш уже зображення того, якого «вже кохаєш»?

Жанна мовчки витягла із сумочки ще одну фотокартку і поклала перед Віталієм. Він навіть оторопів від такого цинізму після майже двох років приємних стосунків. Та коли придивився, нічого не зрозумів – хлопці на фотокартках були однакові, але перший знятий на повен зріст, а другий зблизька. Віталій відкрив рота щось сказати, і раптом його немов хитнуло на зручному широкому стільці, і він, звівши брови до перенісся, нахилився придивитися до зображень. З фотокарток дивився на Віталія він сам. Тільки молодший. І в чужому одязі. Чоло вмить спітніло. Він витер його рукою і мовчки втупився Жанні у вічі.

– Так ось чому… Ось у чому справа?! – тихо і повільно промовив він, ніби вперше побачивши її.

– Так. Я й досі його кохаю. Але ти – не він. Вибач. Зависла пауза. У Віталія застукотіло в скронях, кров ударила в голову, і раптом його мов зірвало:

– Вибачити?! Пограли в паралельне читання, а сьогодні граємо в чесність?! Та ти збоченка! Таке цинічне юзерство[14]! Хіба можна так з людьми?! Це ж якийсь садомазохізм! Так ось чому ти плакала після сексу?! Він тебе кинув, а ти вподобала мене? Шоу двійників?! Замінник цукру для діабетиків?! На голову не налазить… Та тобі до психіатра треба! А чого це тебе раптом понесло каятися? Зустріла його у відрядженні і помирилися?

Жанна уважно і здивовано дивилася на Віталія – уперше за весь час знайомства вона бачила його в гніві. Навіть уявити не могла його таким. Вона встала, мовчки зібрала фотокартки, твердо подивилася йому в очі та промовила:

– А якби я нічого не пояснювала, а просто поставила крапку, то ти згадував би місяці свого адюльтеру в моєму ліжку з теплим сумом?

Віталій захлинувся гнівом і не знайшовся з відповіддю. Адже дійсно його роль у цій історії була не такою вже й однозначною.

– То я не почув, що такого трапилося на тому сільському цементному заводі, що тобі мене розхотілося?!

– Нічого особливого, – відповіла Жанна, вдягла куртку, повісила сумку на плече і простягла руку до флешки. Віталій напружився.

– Нічого особливого. Зіграла в одну корисну гру – «паралельне читання» називається. Сили небесні підкинули мені цю штуку, щоб зрозуміла, хто я, що і навіщо. І хто ти. Хотіла попрощатися миром. Навіть вибачитися. Бачу, не вийшло. – Вона вказівним пальцем торкнулася флешки, і та ковзнула по гладкому столу до Віталія. – Тримай на пам’ять. Читатимеш довгими зимовими вечорами. Може, краще зрозумієш жінок. І дружині дай почитати!

Жанна повернулася і зробила крок до дверей.

Гнів, на який він і сам не сподівався, підкотив до горла, а потім вдарив Віталію в голову:

– Ну, раз у нас така відверта вечірка сьогодні, то й я дещо скажу.

Жанна зупинилася.

– Я знаю авторку цих оповідань. Дуже близько знаю. Навіть надто близько! І більша частина написаного – то пазли нашої з нею спільної історії. І менше за все мені хотілося обговорювати її з тобою!

Жінка, яка намірилася поставити крапку і вийти, не змогла приховати неабиякого здивування на обличчі. Вир думок і співставлень пролетів у її голові, і вкрай не вірилося, що ось він, цей самий Віталій, так фатально схожий на її загиблого Руслана, і є героєм тих чужих оповідань.