Гра в паралельне читання

Київське море, яке по суті являє собою штучну загату Дніпра, зроблену за періоду правління Микити Хрущова, було до Жанни прихильнішим, воно не ховало своїх секретів від її очей. Хоча… Колись, в останнє їхнє літо, приїхали сюди з Русланом купатися, повалятися на гарячому піску, відпочити. Вилізши з води, пішли вздовж берега, потім пагорбом, лісом поміж соснами і зустріли місцеву жительку з трьома козами. Розговорившись, немолода мешканка сусіднього села розповіла, як у шістдесятих горювала її бабуня, змушена покинути рідну хату та могили предків, коли примусово виселяли людей перед затопленням сіл заради появи чергового рукотворного моря.

Жанні знову пригадалися останні роки з Русланом. Вони зустрічалися недовго, доволі швидко зійшлися жити разом, не в змозі існувати окремо, хазяйнували, притиралися, будували плани… Згадала, як йому несподівано дісталася у спадок невеличка квартира від самотнього харківського дядька і вони разом вирішували, що з нею робити – чи продати, взяти кредит, додати грошей і купити щось у Києві, чи… Жанна тоді махнула рукою: «Ех, гулять так гулять! Мрії мають здійснюватися! Може, дядько теж був би не проти, щоб ти об’їхав ті твої східні країни та написав бестселер? А як станеш всесвітньо відомим письменником, розбагатіємо, купимо собі мансарду на Ярославовому Валу!»

Жанна зітхнула, ще раз подивилася на смугу протилежного берега. У голові чомусь промайнули слова «ілюзія моря»… Вона підвелася і пішла ліворуч, у напрямку порожнього осіннього пляжу. Переступаючи консервні бляшанки, кинуті літніми туристами, і не бажаючи бачити купи залишеного попід деревами сміття, дивилася вгору, на осіннє, несподівано яскраве сьогодні сонце, яке швидко котилося вниз, підфарбувавши рожевим пір’їнки-хмаринки. Останній раз озирнулася на море і рушила ліском до машини, яку залишила на узбіччі дороги, що вилася паралельно до берега.