Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин
- Автор:
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 966-03-2558-4
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин». Краткое содержание книги:
Звірі почали сперечатися. Всі слабші й беззахисні кричали:
— Нехай буде слон царем! Він розумніший від усіх звірів на світі і буде найсправедливішим.
А сильні і моторні звірі намагались лева обрати царем. Вони кричали:
— Нехай буде лев царем! Він моторніший від слона і вродливіший від усіх.
Інші звірі пропонували кинути жеребки: на-кого більше випаде жеребків, той і буде царем.
Лисиці дуже не хотілося гнівити лева, бо він її прохав, щоб вона за нього старалася. Якщо не буде за нього руку держати, то погрожував розірвати її на шматки; а вона тремтіла за свою шкуру. Отож лисиця вибігла наперед, вилізла на пеньок і почала:
— Слухайте, панове, що я вам скажу. Багато з вас є таких, що бажають, щоб царем був слон. Правда, слон розумний і сильний. Він не вживає крові і не дозволить іншим кров’ю живитися. Та тільки самі подумайте, панове, який з нього буде цар, коли він неповороткий. Всі вороги наші шкодитимуть нам ще гірше, ніж тепер, і його не будуть боятися, бо добре знають, що він їх не може покарати. Поженеться слон за ними, а вони утечуть від нього. На мою думку, краще обрати царем лева. Хто нашкодить, не втече від нього.
— Воно-то так, — обізвався олень, — тільки це несправедливо. Краще нехай буде так, як покаже більшість голосів.
— Так буде справедливо! — гукнула решта звірів. — Тільки як же ми це зробимо?
— А ось як, — відповів олень. — Хто бажає, щоб лев був царем, той нехай кидає одного горіха ось у це дупло, а хто хоче царем слона — кидає жолудя.
— Добре ти придумав! — гукнули всі. — Так і зробимо.
Назбирали цілий мішок жолудів та горіхів і змішали їх. Всі по черзі почали підходити до мішка, кожен брав, що йому подобалось, і кидав у дупло. Хижі звірі, які любили кров, брали горіхи, а які живилися овочами й травою, брали жолуді. Лисиця побачила, що за лева менше кидають. Вона почала вертіти хвостом, підбігала до кожного і підморгувала, щоб брали горіхи. А коли підходили за жеребками малі звірі, то лисиця кожному шептала на вухо:
— Бери горіх, а то лева прогнівиш! Він тебе задушить, як жабу, і я на тебе розсерджусь, не дам просвітку.
Малі звірі боялись потрапити в опалу і брали горіхи. Сама лисиця замість одного загорнула повну жменю і кинула в дупло так, щоб ніхто не помітив. Почали перевіряти жеребки, і виявилося однакове число горіхів і жолудів. Ведмідь і питає:
— Що ж тепер будемо робити?
Лисиця вискочила наперед і каже:
— По-моєму, нехай буде так: громада намітила в царі або пана лева, або пана слона. Нехай поміряються силами. Хто кого пережене, той і буде царем. От спробуйте зараз побігти наперегони. Хто з вас виявиться прудкішим, той, значить, цар.
Слон відмовився:
— Прудко бігати я не можу від природи. Мені здається, що цареві прудко бігати нічого. Потрібний порядок, розумна розправа, справедливий суд. А коли треба буде за ким погнатися, то я звелю кому захочу.
— Ну, то нехай буде так, — не здавалася лисиця, — хто з вас вище підскочить, той і буде царем.
Слон знов сказав:
— Ну, підстрибнути вгору я не можу, бо не легенький.
— Ну, тоді нехай буде лев царем! — гукнули ті, хто бажав лева.
А слон і каже:
— Про мене, тільки так буде не по правді. Що може зробити лев, того я не можу, а що я можу, того лев не може. Коли вже так, нехай він зі мною побореться. Якщо поборе, тоді він буде царем.
Лисиця засумувала, а далі надумала одну хитрість і каже:
— Добре, нехай буде так, зведемо вас боротися. Тільки тепер уже пізно, всі зморились. Краще завтра вранці. Тільки ви, панове, ніхто рано не приходьте дивитись, як вони боротимуться, а то ми їм будемо заважати. Прийдемо пізніше і побачимо, хто кого переміг.
Усі згодилися. Настала ніч, слонові забажалося спати. Пішов він до лісу, притулився до одного не дуже товстого дуба і заснув. Слони, звичайно, сплять стоячи, обпершись на дерево. Якби важкий слон ліг на бік, то б сам не зміг піднятися.
Лисиця здалеку стежила за слоном, де він зупиниться, а коли побачила, що той міцно заснув, побігла до лева і каже:
— Ясновельможний пане, ходімо мерщій до слона. Він уже заснув; щоб не гаяти даремно часу, будемо братися за діло.
— А що ж будемо робити? — спитав лев. — Задушити слона я не зможу. Він прокинеться і оборониться від мене.
— Ні, я не про те. Душити його не треба. Він має звичай, коли спить, спирається на дерево. Тож візьмися та перегризи дерево. Воно впаде, і слон впаде, тоді ми скажемо, що ти слона поборов.