Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин
- Автор:
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 966-03-2558-4
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин». Краткое содержание книги:
Годував він того зайця місяць. Приходить той день, що чоловік має нести того зайця на ярмарок. Чоловік каже до зайця:
— Но, вже підем на ярмарок.
Заєць тогди каже до того чоловіка:
- Іди лагодь мішок, покладеш мене у мішок та й будеш нести.
Узяв чоловік поклав того зайця в мішок та й несе на ярмарок. Входить він у місто, але йде другий чоловік та й каже:
— Що ти там несеш в міху?
А той каже:
— Несу поштаря.
— Та, — каже, — що би ти за того хотів поштаря?
— Даш, — каже, — сотку, то купиш, а не даш, то я йду далі.
Той чоловік дав тому сотку.
— Гай, — каже той, — на тобі цього поштаря.
Той каже:
— А в що я його покладу?
— Ти, — каже, — маєш торбину з хлібом, возьми хліб викинь, а того поштаря там запхаєш.
Той узяв та й так зробив. Вийшов він за місто, а заєць каже:
— Возьми мене пусти, бо мені зле у торбині сидіти.
Той чоловік каже:
— А як ти де втечеш?
Каже:
— Ти не маєш ся чого бояти, бо я знаю, де твоя хата.
— Но, то я тебе пускаю, ще прив’яжу тобі мошоночку з грішми, аби-с був знашний.
Він пустив того зайця, а заєць собі побіг.
Той чоловік собі гадав, що він побіг до його дому. Чоловік приходить додому, питається жінки:
— Чи не був тут поштар?
А жінка каже:
— Я тут не виділа жодного поштаря.
Він каже до жінки:
— Я дав сотку за поштаря, і десь щез, та ще-м узяв і мошоночку прив’язав до нього з грішми.
Жінка каже до чоловіка:
— Йди, може, він за селом сидить та не знає, до котрої хати увійти.
Чоловік вийшов за село та й ходив цілий день і нігде зайця не видів. Приходить додому та й каже до жінки:
— Не досить, що пропав заєць, але ще й мошонка з грішми.
Хитрий їжак
Одного разу бігла лисиця до саду і здибала по дорозі їжака:
— Добрий день, їжаче!
Каже їжак:
— Добре здоровля!
— Ходи зо мною у товаристві у виноград.
А він каже:
— Ой страшно, лисичко, бо там господар накладав усе сильце; можем упасти в біду.
— О, я, — каже, — не боюся, я маю школи покінчені, то дам си раду!
І пішли.
Наїлися вони винограду і вертаються, та й лисичка ймилася у сильце.
— Ей, — каже, — їжачку, братчику, рятуй!
— Ой ні, не поможу, бо я казав, що не знаю; таж ти мені казала, що маєш школи покінчені.
— Ой, — каже, — я уже зі страху забула геть усе.
Уздрів їжак, що біда, і зачав їй радити.
— Ніц, — каже, — не роби, лиш як ґазда прийде, а ти ся зроби неживою — опусти голову, ноги, так як би-с була мертва, і, може, си ця штука удасть.
Акурат входить господар. Став над лисицею і каже:
— От, — каже, — шкода, що я не був штири дні у саді, яж си прочутила…
Узявся одною рукою за ніс, а другою імив лисичку за хвіст та й викинув її через пліт.
Але лисиці лиш цього було треба. Схопилася та й пішла додому. Щось четвертої днини іде лисичка знов у виноград. Іде попри їжакову нору і знов кличе його у товаристві у виноград.
— Та ти забула уже, що з тобою було?
— Ходи, ходи.
Но, наїлися вони знов винограду та й лиш зачали іти, а то їжак упав у сильце.
— Ей, — каже, — сестричко-лисичко! Рятував я тебе, порятуй і ти мене.
— Но, що я тобі поможу? Я тобі не поможу нічо!
Та й іде геть.
— Рятуй, бійся Бога!
Але лисичка і не чує. Їжак заплакав:
— Сестричко! Дуже-сми жили файно, ходи хоть розпрощайся зо мною.
Но, вернулася лисичка, та й ся обіймили обоє.
— Ой, — каже їжак, — поцілуймося обоє, бо знаєш, що ми смерть зараз.
І лисиця вивалила язик, хоче їжака цілувати. Тогди їжак зловив лисицю зубами за язик і моцно тримає. Зачала лисиця пищати не своїми голосами так, що учув господар та й убіг до саду. Є що видіти! Но, узяв він борзо та й лисицю вбив, а їжака поволеньки вибрав із сильця і пустив у сад, та й від того часу дуже їжаків шанував, бо видів користь.
Хитрий півень
Півень, тріпочучи крилами, злетів на пліт і почав на все горло кукурікати. З сусіднього лісочка підкралася лисичка.
— День добрий! — гукнула вона. — Почула, як ти гарно кукурікаєш. Чудовий у тебе голос. Тільки не знаю, чи вмієш ти так співати, як співав твій батько.
— А як же співав мій батько?
— Він на одній нозі ходив по плоту і, заплющивши одне око, так гарно кукурікав, що й ну…
- І я зможу! — сказав півень, випрямився, заплющив око і почав кукурікати.
— А чи зможеш ти стояти на одній нозі і, заплющивши очі, співати?
— Зможу! — крикнув півень.
Та тільки заплющив він очі, як лисиця підскочила і схопила його.