Тарзан та його звірі. Тарзанів син
- Автор: Берроуз Эдгар Райс
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан, Веселка
- ISBN: 966-692-891-4
- Переводчик: Олег Владимирович Покальчук
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Тарзан та його звірі. Тарзанів син». Краткое содержание книги:
«Марджорі В» зафрахтувала спілка заможних підприємців, обладнала лабораторією та забезпечила науковцями і послала на пошуки сировини, за яку промисловці доти змушені були платити шалені гроші, імпортуючи її з Південної Африки. На борту «Марджорі В» ніхто, крім учених, не знав, що то за сировина. Нічого про це невідомо й нам, от хіба те, що згадана вище обставина скерувала корабель до певного острова поблизу африканського узбережжя після того, як Алексей Павлович опинився на його борту.
Корабель кілька тижнів стояв на якорі поблизу бере/а. Одноманітний побут втомлював людей, залога починала нудьгувати. Люди почали вчащати на берег, і врешті. Павлович попросив узяти і його — він також знудився від безбарвного корабельного життя.
Острів поріс густим лісом. Тропічні хащі спускалмся аж до самої води. Вчені рушили в глиб суходолу.
Вони посувалися все далі в пошуках жаданої коштовної сировини, 6q на материку ширилися чутки, нібито саме тут можна знайти її в кількості, достатній для промислової розробки. Решта корабельного екіпажу ловила рибу, полювала й вивчала довколишню місцевість. Павлович чалапав туди-сюди берегом або вилежувався в затінку крислатих дерев, що росли понад берегом. Одного дня, коли він, як звичайно, спав під таким деревом, а кілька його недавніх супутників з’юрмилися неподалік над тілом пантери, підстреленої одним із них у глибині лісу, Павлович прокинувся від того, що хтось торкнув його за плече. Він умить сів і побачив обіч себе велику людиноподібну мавпу, яка уважно його роздивлялася. Росіянин страшенно перелякався. Він глипнув у бік матросів — вони були за кількасот метрів від нього. Мавпа знов торкнула його за плече, щось жалібно белькочучи. Павлович не помітив загрози ані в допитливому погляді, ані в позі тварини. Він повільно підвівся. Мавпа й собі підвелася.
Напівзігнутий чоловік обережно зачовгав до матросів. Мавпа дибала поруч, тримаючи його за руку. Вони були вже зовсім недалеко від матроського гурту, коли їх побачили, і Павлович упевнився, що тварина не завдасть людям ніякого лиха. Скидалося на те, що вона вже знайома з людським товариством. Росіянинові спало на думку, що мавпа може становити певну вартість, і, перше ніж вони підійшли до матросів, він вирішив, що мусить з цього скористатися.
Коли матроси підвели голови й побачили химерну пару, яка дибала до них, вони спершу завмерли з подиву, а потім кинулися їм назустріч. Мавпа начебто нітрохи не боялася людей. Навпаки, вона хапала кожного матроса за плече і пильно та довго вдивлялась йому в обличчя. Обдивившись отак усіх, вона вернулася до Павловича, здавалось, вельми розчарована.
Матроси ожили. Вони з’юрмилися довкола Павловича з мавпою, засипаючи його зливою запитань і роздивляючись тварину. Росіянин оголосив, що це його мавпа, — нічого більше він поки що не встиг вигадати, — і вже не відступався від цієї вигадки, безупинно повторюючи: «Це моя мавпа. Це моя мавпа». Одному з матросів це набридло, і він вирішив пожартувати. Підійшов до мавпи ззаду й штрикнув її в зад колючкою. Тварина блискавично обернулася до свого кривдника і з сумирної та приязної обернулась на розлючену й хижу, як сам демон. Широка посмішка в матроса на обличчі враз змінилася виразом жаху. Він спробував ухилитися від довгих лап, які смикнулися до нього, але марно, і тоді цей чоловік вихопив з піхов довгого ножа, що висів у нього на поясі. Мавпа легко висмикнула у нього з рук зброю і жбурнула вбік, а потім її жовті ікла вп’ялися йому в плече.
Його товариші накинулися на звіра з камінням і паліччям, а Павлович метушився довкола людського клубка, що ревів і сипав прокльонами, верескливими лайками й благаннями. Він бачив, що його мрії про зиск швидко гинуть під ударами озброєних матросів.
Проте мавпа виявилась не такою вже легкою здобиччю для її супротивників. Покинувши матроса, який так легковажно розпочав цю сутичку, вона струсонула своїми дужими плечима, скинувши зі спини двох напасників, і могутніми ударами розчепірених лап зі спритністю верткого мавпеняти одного за одним, повкладала на землю решту.