Тарзан та його звірі. Тарзанів син
- Автор: Берроуз Эдгар Райс
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан, Веселка
- ISBN: 966-692-891-4
- Переводчик: Олег Владимирович Покальчук
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Тарзан та його звірі. Тарзанів син». Краткое содержание книги:
Врешті йому відкрилась вся правда, і він мов настраханий олень, продираючись крізь гілля, помчав назад до табору. Прибувши на місце, одразу побачив, що його побоювання цілковито підтвердились. Леді Грейсток і жінка з племені мосула зникли. Те саме, очевидно, трапилось і з Шнайдером.
Коли прибігли Джонс і Саллівен, Мугамбі мало не повбивав їх із злості, гадаючи, що й вони в змові. Матросам ледве вдалось переконати негра, що вони нічого про це не знали. Поки троє стояли, розмірковуючи, де б могли подітися жінки та їхні викрадачі та навіщо це було потрібне Шнайдерові, з гілля дерева зістрибнув Тарзан і через просіку підійшов до них.
Його пильне око завважило відразу, що скоїлось щось дуже лихе. Після розповіді Мугамбі Тарзанові вилиці напружились, брови зійшлись — він задумався.
На що сподівався той, хто викрадав Джей Клейтон з табору на маленькому острові, де неможливо порятуватись від Тарзанової помсти? Мавполюд не міг припустити, щоб викрадач був таким дурнем. Помалу Тарзан став дещо розуміти.
Шнайдер не вчинив би так, коли б не був цілком певен способу покинути Острів Джунглів разом із своїми жертвами. Але для чого він узяв із собою ще й чорношкіру? Отже, там ще мусять бути такі, що хотіли б мати темношкіру жінку…
— Ходімо, — кинув Тарзан. — Нам залишається одне — йти слідом за ними.
Тільки-но він мовив це, як із джунглів вийшла висока незграбна постать. Вона з’явилася з північної сторони табору. Проява прямувала до чотирьох чоловіків, які її вперше бачили. Жоден із чотирьох навіть подумки не припускав можливості того, що на неприязних берегах Острова Джунглів можуть мешкати якісь інші людські істоти, окрім тих, що в їхньому таборі. Це був Густ.
— Ваших жінок викрадено, — сказав він. — Якщо ви ще хочете побачити їх хоча б раз, ходіть швидко за мною. Якщо ми не поспішимо, то «Каурі» підійме якір і вийде в море ще до нашого приходу.
— Хто ти? — запитав Тарзан. — Що ти знаєш про викрадення моєї дружини й чорношкірої?
— Я чув, як Кай Шан і Момулла-маорієць змовилися з двома людьми з вашого табору. Вони викинули мене з нашого табору й хотіли вбити. Тепер я порахуюсь з ними. Ходімо! — Густ швидко повів чотирьох чоловіків із табору «Кінкеда» через джунглі на північ.
Чи вийдуть вони вчасно до моря? Це мало з’ясуватися за кілька хвилин…
Коли цей маленький гурт пробився нарешті через останню зелену запону й перед лими розкинулась затока, а за нею океан, усі побачили, що доля була таки дуже недобра до них: «Каурі» під вітрилами поволі випливала із затоки у відкрите море.
Що робити? Широкі груди Тарзана підіймались і опускались від хвилювання. Згасла, здавалося, остання іскра надії. Якщо Тарзан у своєму житті втрачав коли-небудь надію, то це був саме той момент: корабель ніс його дружину в страшну невідомість, плив геть, похитуючись на збриженій воді, так близько й водночас так далеко.
Тарзан мовчки стояв, невідривно дивлячись на корабель, що повернув на схід і врешті зник за мисом, відпливаючи в невідомому напрямку: Тарзан сів на землю і вхопив голову в руки.
Після заходу сонця усі п’ятеро повернулися до табору на східному березі острова. Ніч була парка, задушлива. Вітерець хоч би дихнув, хоч би листочок шелеснув, хоч би хвилька де плеснула. Лише легенько брижилась вода край берега.
Тарзан іще ніколи не бачив Атлантики такою погрозливо тихою. Він стояв на березі, вдивляючись у море туди, де був материк. Його обсіли сумні, безрадісні думки. Із джунглів, десь за самим табором, долинуло зухвале виття пантери. Було щось знайоме в цьому дикому криці, й Тарзан майже мимоволі відповів. За мить на напівтемний берег вислизнула жовто-коричнева тінь Шіти. Місяця не було, але небо рясніло діамантами зірок. Дика звірина тихо підійшла до людини. Давно вже Тарзан не бачив своєї, бойової товаришки, але тихе ніжне воркотіння засвідчило: звір усе ще пам’ятає дружбу з людиною.
Тарзан погладив пантеру, а коли вона потерлась боком об його ногу, ніжно погладив її хижу голову. Але очі його й далі вдивлялись у темінь океану.
Раптом він здригнувся. Що це? Напружив зір. Потім обернувся й голосно покликав товаришів, що курили, собі в таборі, розлігшись на ковдрах. Чоловіки прибігли й стали поряд із Тарзаном — тільки Густ завагався, побачивши біля Тарзана хижого звіра.
— Дивіться! — вигукнув Тарзан. — Вогні! Корабельні вогні! Це, напевно, «Каурі». Вони попали в штиль! — У голосі мавполюда звучала поновлена надія. — Ми зможемо наздогнати їх! Ми легко дістанемось туди човном.