Не сподівайтеся позбутися книжок
- Автор: Эко Умберто, Кар’єр Жан-Клод
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-131-7
- Переводчик: Ірина Славінська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Не сподівайтеся позбутися книжок». Краткое содержание книги:
У.Е.: Коли в школах штату Техас у XIX столітті захотіли почати викладати іноземні мови, сенатор цьому дуже противився з тверезим аргументом: «Якщо Христові вистачило англійської мови, то нам теж інші мови не потрібні».
Ж.-К.К.: В Індії все взагалі інакше. Книжки існують, звісно, але усна традиція завжди престижніша. Вона навіть сьогодні вважається надійнішою. Чому? Старовинні тексти виголошують і співають разом. Якщо хтось помилиться, то поруч є інші люди, аби вказати на помилку. Усна традиція великих епічних поем, яка тривала близько тисячі років, була точнішою, ніж записки, зроблені монахами, які переписували вручну старовинні тексти в своїх скрипторіях, повторюючи помилки своїх попередників і додаючи туди свої власні. В індійському світі немає ідеї про тотожність слова і божества, навіть Творення. Просто тому, що їхні боги також були кимось створені. На початку вібрував хаос, який розтинали рухи музики та звуки. Ці звуки через мільйон років стали голосними. Вони поєднуються, спираються на приголосні, перетворюються на слова, а слова також у свою чергу комбінуються, складаючи Веди. Тож Веди не мають автора. Вони — продукт космосу, і саме тому є авторитетними. Хто насмілиться сумніватись у слові всесвіту? Але ми можемо і навіть повинні спробувати його зрозуміти. Адже Веди — дуже темні, як і безкінечні глибини, де вони народилися. Тож нам потрібен коментар, аби їх подати яснішими. Так з'явилися «Упанішади» та друга категорія текстів-першоджерел у Індії, а також автори. Саме між текстами другої категорії та їхніми авторами з’являються боги. Слова створили богів. А не навпаки.
У.Е.: Не випадково саме індуси були першими лінгвістами та граматиками.
Ж.-Ф. де Т.: Ви могли би розповісти, як увійшли в «релігію книжки»? Яким був ваш перший контакт із книжками?
Ж.-К.К.: Я народився в селі, в будинку без книжок. Мій батько читав і перечитував, здається, тільки одну книжку протягом усього свого життя — це була «Валентина» Жорж Санд. Коли в нього запитували, чому він весь час її перечитує, то він відповідав: «Мені подобається, навіщо мені читати інші?»
Перші книжки в нашому домі — якщо не брати до уваги старі требники — то були мої перші дитячі книжки. Перша книжка, яку я побачив у дитинстві — це було Святе Письмо, що точно лежало на олтарі під час меси і сторінки якого поважно гортав священик. Моєю першою книжкою був предмет благоговіння. В ті часи священик повертався спиною до парафіян і палко читав Євангеліє, співаючи на початку «In illo tempore, dixit Jesus discipulis suis…»
Правда походила зі співання книжки. Щось глибоко в мені закарбоване змусило дивитися на книжку як на привілей, навіть як на щось сакральне, таке, що стояло на олтарі мого дитинства. Книжка, бо це книжка, містить правду, що недоступна людям.
На диво, згодом, набагато пізніше, я віднайшов це почуття у фільмі про Лорела і Гарді, які належать до моїх улюблених персонажів. За сюжетом Лорел щось каже, вже не пам'ятаю що. І на це Гарді дивується та перепитує, чи той певен у сказаному. Лорел відповідає: «Я знаю, я прочитав це в книжці». Такий аргумент і сьогодні видається мені достатнім.
Я дуже рано став бібліофілом, якщо я ним взагалі є. Якось знайшов список своїх книжок, який склав у віці десяти років. Там було двадцять чотири назви! Жуль Верн, Джеймс Олівер Кервуд, Фенімор Купер, Джек Лондон, Майн Рід та інші. Цей список я тримав біля себе як своєрідний каталог. Тож мене щось вабило. Цей потяг походив і з нестачі книжок, і з надзвичайної аури великого римського міссалу, що панувала в наших селах. Звісно, не йшлося про цілий антифонарій, але та книжка була чималого розміру, дитині її нести було би важко.
У.Е.: Я відкрив книжку інакше. Мій дід із татового боку помер, коли мені було п’ять чи шість років. Він був типографом. Як і всі типографи, залучений у всі соціальні битви свого часу. Як соціаліст-гуманіст він не вдовольнився просто організацією страйку разом із друзями. Він запрошував штрейкбрехерів обідати до себе додому в день страйку, аби їх не побили!