Не сподівайтеся позбутися книжок

Ж.-К.К.: Двадцять чи двадцять п'ять років тому довелося мені сісти в метро на станції біля мерії. На платформі була лавка, на ній сидів чоловік, а біля нього — стосик з чотирьох чи п’яти книжок. Він читав. Поїзди метро проїжджали. Я дивився на цього чоловіка, якого не цікавило, здається, нічого, крім його книжок, і вирішив трохи затриматися на станції. Він зацікавив мене. Зрештою я підійшов до нього, зав'язалася коротка розмова. Я приязно запитав, що він тут робить. Чоловік відповів, що щоранку читає тут між восьмою годиною тридцять хвилин і полуднем. Потім він виходить і йде обідати. Після обіду він повертається і читає до шостої вечора. Закінчив він словами, які я запам’ятав назавжди: «Я читаю, ніколи не займався нічим іншим». І я попрощався, бо, як мені здалося, марнував його час.

Чому в метро? Тому що в кафе він не міг просидіти цілий день, не замовляючи, а той чоловік точно не міг собі такого дозволити. В метро ж сидіти можна безкоштовно, тут тепло, люди ходять туди-сюди, і цей чоловік нікому не заважає. Досі запитую себе, чи то був ідеальний читач, чи зіпсутий.

У.Е.: А що він читав?

Ж.-К.К.: Добірка надто еклектична. Романи, книжки з історії, нехудожню літературу. Мені здається, що в ньому було більше своєрідної залежності від самого процесу читання, ніж цікавості до прочитаного. Кажуть, що читання — це гріх, за який не карають. Цей приклад свідчить, як читання може стати справжньою перверзією. Можливо, фетишизмом.

У.Е.: Коли я був малим, сусідка дарувала мені книжку на кожне Різдво. Одного разу вона в мене запитала: «Скажи, Умбертіно, чи ти читаєш, аби знати, що там у книжці написано, чи ти читаєш з любові до читання?». Маю визнати, що мене не завжди захоплювало те, що я читав. Але я читав будь-що задля смаку читання. Це одне з великих одкровень мого дитинства.

Ж.-К.К.: Читати для того, щоб читати, — це як жити для того, щоб жити. Ми знаємо людей, які ходять в кіно дивитися фільми, тобто, в певному сенсі, дивитися, як рухаються картинки. Іноді їм не важливо, про що цей фільм говорить, що показує.

Ж.-Ф. де Т.: Чи існує залежність від читання?

Ж.-К.К.: Звичайно. Отой чоловік у метро є прикладом людини з цією залежністю. Уявіть, що хтось щодня декілька годин ходить, не звертаючи увагу ані на пейзаж, ані на людей, які трапляються дорогою, ані на повітря, яким дихає. Важить власне дія — ходити, бігати або ж читати. Що з прочитаних таким чином книжок можна запам’ятати? Як згадати прочитане, якщо за день ви проковтнули дві чи три книжки? Іноді в кінотеатрах глядачі дивляться чотири-п'ять фільмів поспіль. Це доля зокрема журналістів та журі фестивалів. В таких умовах і самого себе можна забути.

У.Е.: Одного разу в мене був подібний досвід. Я був у журі Венеціанського кінофестивалю. Думав, що збожеволію.