Не сподівайтеся позбутися книжок

Ж.-К.К.: Сам факт, що ми змогли сакралізувати книжку доводить важливість, якої набули вміння читати й писати протягом історії цивілізації. Інакше звідки би взялася влада писемних людей у Китаї? А влада скрипторів у єгипетській цивілізації? Привілей вміти читати і писати був доступний дуже маленькому гурту осіб, які користувалися надзвичайним авторитетом. Уявіть, що ми з вами — єдині в цілому регіоні дві особи, що вміють писати і читати. Ми могли загадково обмінюватися повідомленнями, мати страшні одкровення, листуватися, і ніхто би не знав змісту наших листів.

Ж.-Ф. де Т.: Стосовно цього обожнювання книжок: Фернандо Баез пише в своїй «Історії знищення книжок», що Іоанн Золотоустий згадував про осіб, які в IV столітті носили на шиї старі манускрипти, аби захиститися від сил зла.

Ж.-К.К.: Книжка може бути талісманом, а також — предметом чарів. Іспанські монахи, що палили мексиканські Кодекси, таким чином захищалися від, як вони казали, злих чарів. І це дуже неоднозначно звучить. Якщо ті монахи прибули з силою єдиного справжнього бога, то як оті фальшиві несправжні боги могли на них впливати? Те ж саме казали про тибетські книжки, які іноді звинувачують у тому, що вони містять сумнівне езотеричне вчення.

У.Е.: Ви знаєте дослідження кіпу Раймондо ді Сангро, князя Сансеверського?

Ж.-К.К.: Ви хочете сказати про мотузкові сплетіння й вузлики, якими користувалася адміністрація інків, аби полегшити брак письменності?

У.Е.: Саме так. Мадам де Графіньї написала «Листи перуанки», роман, який у XVIII столітті мав величезний успіх. Раймондо ді Сангро, неаполітанський князь-алхімік, починає вивчати книжку мадам де Графіньї та робить чарівне дослідження, присвячене кіпу, ще й з кольоровими ілюстраціями.

Цей князь був надзвичайним персонажем. Імовірно, він був франк-масоном, окультистом, відомим тим, що в своїй капличці у Неаполі поставив скульптури, що зображали людські тіла без шкіри і з оголеною системою судин, і ті скульптури були такими реалістичними, аж подейкували, що він працює із тілами живих людей, можливо, з тілами своїх рабів, яким він вводив якісь речовини — і вони кам'яніли. Якщо будете в Неаполі, обов’язково підіть у крипту капели Сансеверо, аби ними помилуватися. Ці тіла — це як дослідження Андреаса Везалія з каміння.

Ж.-К.К.: Будьте певні, нагоди я не проґавлю. Щоб продовжити розмову про вузликове письмо, що спричинило появу низки дивовижних коментарів, я згадаю великі зображення, знайдені в Перу, про які авантюрні уми казали, що їх накреслено для передачі послання нетутешнім істотам. Перекажу вам новелу Трістана Бернара на цю тему. Якось земляни виявили, що до них доходять повідомлення з далекої планети. Вони зосереджуються, аби розшифрувати, що це за послання, але це їм не вдається. Тож вони вирішують накреслити в пустелі Сахара щонайбільшими літерами по декілька кілометрів у довжину найкоротше можливе слово. Вибирають слово «Прошу?» І пишуть велике «Прошу?» на піску, на що йдуть роки праці. Вони дуже здивувалися, коли за деякий час надійшла відповідь: «Дякуємо, але повідомлення адресоване не вам».