Не сподівайтеся позбутися книжок

Ж.-Ф. де Т.: А з книжками так не варто було б поводитися? Відкласти, не обов'язково в погріб, дати визріти.

Ж.-К.К.: Це суперечитиме нав'язливому «ефекту новизни», який зобов’язує нас читати, бо книжка нова і щойно вийшла друком. Чому б не відкласти книжку «про яку говорять всі» і не прочитати її за три роки потому? Цей метод я часто використовую для перегляду фільмів. Оскільки в мене немає часу дивитися все те, що мав би дивитися, я відкладаю на потім ті фільми, які колись таки збираюся подивитися. За деякий час я помічаю, що бажання і потреба переглянути ту стрічку минули, — так стається з більшістю. В цьому сенсі купівля книжок «еn primeur» уже виступила б певним фільтром. Я вибираю те, що мені захочеться пити за три роки. Принаймні так я собі кажу.

Або ж існує інший спосіб фільтрування — за допомогою більш компетентного «експерта», який знає ваші смаки. Я вже багато років покладаюся на Жерара Оберле, що вказує на книжки, які я повинен купити, незважаючи на всі мої можливі фінансові проблеми. Він наказує, я корюся. Саме так я під час нашої першої зустрічі купив «Пауліска, або Модерна перверзія, нові мемуари польської дівчини», роман кінця XVIII століття, який я з тих давніх часів більше ніде не бачив. Є одна сцена, яку я завжди мріяв адаптувати для кіно. Чоловік-друкар якось дізнається, що дружина його зраджує. Доказ: знайдений лист, який вона отримала від коханця. Чоловік набирає зміст цього листа на своєму верстаті, роздягає дружину, прив’язує її до столу та видруковує літери на її тілі так, аби друкарський прес вп’явся чимглибше. Біле оголене тіло перетворюється на папір, жінка кричить з болю і назавжди перетворюється на книжку. Це прообраз «Червоної літери» Готорна. Мрія надрукувати літери любові на тілі винуватої жінки — це направду візія друкаря чи бодай письменника.