Системне тлумачення кримінального закону

Закон виключення третього. Як зауважує А. Конверський, згідно із законом виключення третього до процесу міркування є така вимога, з якої розуміємо, що з двох суперечливих суджень, в одному з яких стверджується те, що заперечується у другому, одне обов'язково істинне[521].

Такої ж позиції у дещо іншій інтерпретації дотримуються й інші науковці, зокрема М. Бабаянц, В. Жеребкін, Н. Карамишева, М. Тофтул, І. Хоменко та інші. Всі ці науковці погоджуються також у тому, що такий закон формальної логіки, як виключення третього, не можна застосовувати до майбутнього, оскільки про його неспроможність у цій ситуації висловлювався ще Арістотель[522].

Закон виключення третього діє лише між суперечними судженнями — загальностверджувальним і частковозаперечним, загальнозаперечним і частковостверджувальним, одиничним стверджувальним і одиничним заперечним[523].

Крім цього, вагомою умовою застосування закону виключення третього є дотримання вимог інших законів формальної логіки. Якщо порушується вимога одного із законів формальної логіки, то стає неможливим застосування закону виключення третього[524]. Закон виключення третього застосований тільки до суперечних суджень[525].

Загалом можна зауважити, що суть закону виключення третього, як і закону протиріччя, полягає у використанні зв'язку між протилежними висловлюваннями, які розглядаються за однакових умов. У разі недотримання такої вимоги однакових умов, за яких розглядаються суперечні висловлювання, не можна говорити і про можливість використання закону виключення третього.

Зокрема, якщо у кримінальному законі, а саме у ч. 1 ст. 115 КК України, сформульовано, що вбивство — це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, і водночас ст. 119 КК України передбачає під час вчинення вбивства і необережну форму вини, то не можна використати закон протиріччя або закон виключення третього і сформулювати висловлювання так: С. вчинив вбивство через необережність або С. не вчиняв вбивства через необережність, адже за такого формулювання і перше і друге висловлювання будуть хибними, оскільки вбивство може бути лише умисним. У цьому разі ці формулювання зводяться до нісенітниці через відмінні умови, які охоплюють їх. Якби ч. 1 ст. 115 КК України залишити без змін, а ч. 1 ст. 119 КК України викласти в такій редакції: «протиправне заподіяння смерті, вчинене через необережність», то умови висловлювань стали б однаковими. Тоді б чітко можна було сказати, що С. не вчиняв вбивство через необережність, С. протиправно заподіяв смерть через необережність.