Щаслива суперниця
- Автор: Вилар Симона
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-38-8
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Щаслива суперниця». Краткое содержание книги:
За що в цьому світі варто боротися?
Герої Сімони Вілар вкотре доводять, що боротися варто лише за кохання.
Ви в цьому переконалися, коли читали першу частину драматичної оповіді — роман «Сповідь суперниці». І хоча виявилося, що одна з двох непримиренних суперниць виборола головний приз — серце прекрасного лицаря, чи можна її назвати щасливою? Адже ненависть тієї, що програла, росте і шириться, не знаючи меж. Тож боротьба точиться з новою силою. Тепер щасливій суперниці доводиться боротися за власне виживання.
Напруга зростає з кожною сторінкою. Ми не встигаємо полегшено зітхнути, коли героїні вдається вистояти в черговому смертельному поєдинку, як на неї чекає нове випробування — страшніше за попереднє.
І коли дочитуємо до кінця, зітхаємо: «І справді, життя — це боротьба… Та яка ж тяжка!»
Але виграє не той, хто сильніший, а в кому більше мужності й людяності. Це довела тендітна, але незламна героїня нового роману Сімони Вілар.
— Імовірно, ви не зовсім зрозуміли те, що я сказала, государю. Мій чоловік просто не надав мені такої можливості. Він спить із іншою жінкою, а не зі мною, своєю законною дружиною. Не могла ж я понести від Святого Духа!
Батько знизав плечима.
— Безплідність жінки досить істотний привід для розлучення. Однак заспокойся, незабаром Едгар буде тут, і я сам усе з’ясую.
Це «заспокойся» впало байдуже і важко, мов камінь. І тоді я заговорила про те, що розлучення — це ганьба й безчестя для нащадків Завойовника. Навіть сам Генріх не розлучився з порожньою, як суха смоківниця, Аделізою. А мені доводиться терпіти нескінченну наругу від нікчемного сакса…
— Якого ти сама так наполегливо домагалася. Але ж я тебе застерігав! — різко перервав мене батько. — Я говорив тобі, Бертрадо: у подібному шлюбі на тебе чекає чимало складнощів. Ти здобула Едгара Армстронга, як приз, ти без кінця нагадувала йому про вчинені тобою благодіяння, не усвідомлюючи, як принижуєш його цим. І як наслідок — ваші постійні сварки, твої заколоти проти нього, нескінченна ворожнеча. Якщо хочеш знати, звістка про ваше розлучення не здається мені чимось несподіваним. Сварки в родині Норфолків давно стали темою для пересудів. При цьому Едгар чудово впорався з довіреною йому владою, а ти тільки тим і займалася, що сіяла смуту скрізь, де могла. Якщо ваш шлюб розпадеться, ти станеш найбільш знеславленою дамою Європи, настільки знеславленою, що мені й нового чоловіка тобі не підшукати. Хто погодиться взяти за дружину норовливу інтриганку, до того ж, ще й безплідну? І це ще не все. Як можна витлумачити всі ці твої історії з Гуго Бігодом і те, що ти залишила чоловіка та мало не півроку жила при настоятелі Бері-Сент-Едмундс? Ти не встигла прибути в Нормандію, і вже вирізнилася, зв’язавшись із Хагоном Руанским, найвідомішим женолюбцем!
До кінця цієї тиради голос батька гримів.
Я ж спочатку й слова не могла вимовити від обурення. Хоча чого ще очікувати від людини, яка все життя блудила і вважає, що блуд є невід’ємною людською потребою. Що за дика нісенітниця? Гуго Бігод — та хіба б я опустилася до нього? А товстун Ансельм? Він був моїм духовним наставником, не більше того. І до чого тут єпископ Хагон?
Я почувалася ображеною до сліз. І сама не помітила, як вони потекли з очей.
— Як ви смієте так брудно думати про мене, батьку? Присягаюся своєю безсмертною душею — я жодного разу не зрадила подружнього обов’язку. Замість того, щоб втішити мене в моєму нещасті, ви… ви…
Говорити я більше не могла, задихаючись від ридань. Батько ж трохи пом’якшився й знову повторив, що все з’ясує сам, коли приїде граф Норфолк. Я сказала, що цілком покладаюся на його мудрість і справедливість, але під час цього розгляду варто було б врахувати й ту обставину, що граф Норфолк, якого він настільки високо цінує, негідник. І виклала свій головний козир: повідала, як Едгар знехтував королівське веління і приймав у себе людину, яку він, Генріх Боклерк, оголосив своїм особистим ворогом і державним злочинцем. Цю людину звуть Гай де Шампер. Колись при самій лише згадці цього імені король мінявся на обличчі. Але зараз просто насупився й пожував губу.
— Кгм, Гай де Шампер… Колись я урочисто заприсягся зробити все можливе, щоб спіймати і належно покарати цього Матильдиного коханця. Але тепер… Жоффруа Анжуйський довів, що не гідний тих зусиль, які я докладав, оберігаючи його честь. Тобі відомо, що ми на грані війни з Анжу? І догоджати Жоффруа стратою його недруга чи навіть карати того, хто допомагав де Шамперу, зараз зовсім не час.
І великий король Генріх, як звичайний простолюд, почав скаржитися на негаразди в родині, останніми словами лаяти Матильду й Жоффруа та журитися з приводу не справджених сподівань. А я кусала губи, жалкуючи, що знову схибила. Те, що ще кілька місяців тому могло погубити Едгара, нині стало звичайною пліткою.
Що мені залишалося? Я тихо жила при дворі й чекала, коли почнеться огляд військ, на який прибуде мій чоловік. І тоді батько, заради збереження спокою і честі родини, у той чи інший спосіб примусить його поновити подружні стосунки зі мною. Або їхню видимість.
Як ми з Едгаром зможемо жити після цього, інше питання. Я ще не забула тієї ненависті, що горіла в його очах. З іншого боку… Змогли ж поладнати Матильда й граф Анжуйський. І кажуть, сестра знову чекає на дитину.
Дивна річ, але при дворі того тривожного року мало не в кожній знатній родині чекали поповнення. З’явився мій брат Роберт і порадував короля звісткою, що леді Мабель у надії. Стефан буквально радів, що Мод знову вагітна. Навіть сумовитий Суррей поскаржився мені, що його дружина вкотре понесла. У родинах графа Ессенського, графа де Мелан, Лестера, в родині мого брата Корнуолла — скрізь очікували спадкоємців. Залишалося хіба що самій королеві Аделізі виявитися з приплодом.