Щаслива суперниця
- Автор: Вилар Симона
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-38-8
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Щаслива суперниця». Краткое содержание книги:
За що в цьому світі варто боротися?
Герої Сімони Вілар вкотре доводять, що боротися варто лише за кохання.
Ви в цьому переконалися, коли читали першу частину драматичної оповіді — роман «Сповідь суперниці». І хоча виявилося, що одна з двох непримиренних суперниць виборола головний приз — серце прекрасного лицаря, чи можна її назвати щасливою? Адже ненависть тієї, що програла, росте і шириться, не знаючи меж. Тож боротьба точиться з новою силою. Тепер щасливій суперниці доводиться боротися за власне виживання.
Напруга зростає з кожною сторінкою. Ми не встигаємо полегшено зітхнути, коли героїні вдається вистояти в черговому смертельному поєдинку, як на неї чекає нове випробування — страшніше за попереднє.
І коли дочитуємо до кінця, зітхаємо: «І справді, життя — це боротьба… Та яка ж тяжка!»
Але виграє не той, хто сильніший, а в кому більше мужності й людяності. Це довела тендітна, але незламна героїня нового роману Сімони Вілар.
Я також рушив геть. Я стомився, страшенно боліла голова, і до того ж, мені було необхідно терміново змінити одяг. Як не ганебно про це говорити, але нижче пояса моя сутана була мокра, як хлющ.
Розділ 5
Бертрада
Квітень 1135 року.
Страшне слово «розлучення» підкосило мене. Я немов поринула в чаклунське заціпеніння, жила як водорість під водою. Це була цілковита поразка. Більше не було за що боротися, не мала чого відстоювати й захищати. Едгар остаточно відкинув наш шлюб.
Цілі дні я проводила в самоті, дедалі глибше поринаючи в безвихідь. Часом довго дивилася на слід опіку на своїй долоні. Давно-давно, щоб виправдатися перед чоловіком, я піднесла долоню до полум’я. Це трапилося, коли загинув Адам. Ні, коли я його підштовхнула до краю сходів…
Тоді я зрозуміла, як мені необхідний Едгар. Але чи любив він мене? Я часто згадувала наш перший поцілунок у каплиці Фалеза, чудове весілля в Норіджі, соколине полювання біля Нортгемптона. У ті дні я була щаслива й упевнена в собі. І цю впевненість мені давало замилування, яке я читала в очах Едгара. Я була кохана й бажана. І в мене була сила, я знала, що зможу домогтися всього, чого хочу. А хотіла я тільки його любові, за неї боролася, заради неї брехала й чинила злочини.
Але тепер він відрікся від мене, зважився почати процедуру розлучення. Я його втратила, а значить, я втратила все… У Бері-Сент-Едмунс панувало надзвичайне пожвавлення. В абатство прибула королева Аделіза в супроводі графа-трубадура Вільяма Суррея. Примчав старий шанувальник пустої Аделізи лорд д’Обіньї. Абат Ансельм з ніг збивався, прагнучи всім догодити. Ми з ним тепер майже не бачилися, але вперше мені було не до відвертих бесід зі святим отцем. Усе здавалося мені втомливим, хотілося побути в самоті. До того ж, ці виснажливі церемонії…
Вербна неділя, потім приготування до Чистого четверга, Страсна п’ятниця, загальна радість Великоднього Воскресіння… Гамір, метушня, веселощі. Люд юрбами йшов подивитися чудову містерію,[26] яку поставили в соборі Святого Едмунда.
Я ж ішла від усього цього геть. Мене супроводив тільки граф Суррей, якого Аделіза віддаляла від себе, варто було тільки з’явитися д’Обіньї. Тоді граф, повсюдно відомий як нестерпний зануда, вважав за можливе нав’язати мені своє товариство. Серед нашої знаті йому не було рівних за зневірою, але ця зневіра якимось чином перегукувалося з моїм теперішнім станом.
Граф Суррей брав до рук дев’ятиструнну лютню, робив кілька тужливих, нескінченно повторюваних акордів і починав наспівувати:
Я заплющувала очі, тембр його голосу був приємний, а слова не мали значення. Стояв погожий квітневий день, і ми сиділи з графом у великому саду абатства. Ніжно сяяло сонце, над головою шелестіло листя, на кам’яних постаментах біліли алебастрові вазони з квітами. Рай земний. Але все це весняне сяйво й шелестіння не дарували мені жодної втіхи.
Свята правда! Я неуважно стежила за тим, як тонкі пальці графа Вільяма перебирають струни. У нього були нервові, витончені, пещені, як у жінки, руки.
Суррей не був воїном, хоча останнім часом і почав говорити, що збере загін надійних людей, покине все й вирушить воювати з сарацинами у Святу Землю. Уже й не знаю, чим не догодила Англія цьому власникові великих земель у Денло, молодому й досить привабливому чоловікові, одруженому з гожою леді, щоб плисти й мчати на коні за тисячі миль у надії змінити власне життя. На жаль, від себе не втечеш!
Можливо, і я здавалася йому настільки щасливою леді, яка з примхи воліє жити в обителі в Бері-Сент-Едмундс, а не користується благами становища графині Норфолку. Нема людини без таємниці, але моя власна таємниця незабаром стане загальним надбанням. Усі довідаються, що Едгар Армстронг, людина, яку я зробила своїм чоловіком і возвеличила, готовий домагатися розлучення й втратити свій титул, аби тільки відскіпатися від мене. З-за огорожі долинув щасливий сміх королеви Аделізи. Поза всяким сумнівом — вона проводить час із д’Обіньї. Іншим разом я б не відмовила собі в задоволенні полихословити про «щиру дружбу» цих двох. Однак королева, дотримуючись правил пристойності, з’явилася на алеї вже без свого шанувальника. Але обличчя її виказувало — очі сяяли, щоки рожевіли, а легке світле вбрання розвівалося по вітрі, ніби крила.
26
Містерія — театралізована вистава на релігійну тематику.