Щаслива суперниця

Он як? Напевно, саме при цій зустрічі граф Норфолк і повідомить королю про свій намір розлучитися. І звичайно, виставить усе, що сталося, так, щоб вигідно було йому. Це означає, що я повинна не киснути в Бері в товаристві Суррея, а першою прибути до короля й встигнути налаштувати його проти зятя, та так, щоб він прийняв мій бік попри все, що скаже йому Едгар…

У Нормандії я виявилася вже за тиждень і застала герцогство ледь не на військовому положенні. Скрізь збройні загони, застави на дорогах і нескінченні перевірки та допити.

Батька в столиці не було. Мене зустрів новий єпископ руанський Хагон, який повідав, що зять короля Жоффруа Анжуйський і його дружина Матильда готові зі зброєю в руках відстоювати свої права на ті землі Нормандії, які Генріх пообіцяв їм за угодою, але не поспішає передавати. Анжуйська пара вважає, що король водить їх за носа в той час, як його гінці раз по раз їздять до Теобальда й назад і ще не відомо, чи не змінить король заповіту й чи не передасть влади племінникові. Між Анжу й Нормандією вже відбулися відкриті зіткнення, і багато хто говорить, що норовливість анжуйської парочки може призвести до великої війни.

Я миттю занурилася у велику політику. Мене це відволікло, освіжило й навіть вселило надію. Зараз батькові зовсім не до сімейних сварок одного з графів, і він може просто відправити Едгара ні з чим. Але чи зупинить це мого чоловіка? І де варто перебувати мені, поки все не вляжеться?

Люб’язність єпископа Хагона сягала так далеко, що він пообіцяв надати мені резиденцію у великому абатстві Святого Мартіна, розташованому на острові посеред Сени. Цей священнослужитель і справді був милий зі мною. Досить молодий для свого високого сану, він був справжнім втіленням тієї гордої північної породи — нащадків вікінгів, які ще зрідка траплялися серед нормандської знаті: високий, ставний, із золотавим волоссям, гарно викладеними навколо тонзури, з обличчям швидше воїна, ніж священика, із прозорими, як виноградини, зеленими очима в сітці дрібних лукавих зморщечок.

Єпископ відпускав доволі світські компліменти, й ми непогано проводили з ним час: полювала з соколами, каталися на барці по річкою, допізна сиділи на галереї абатства теплими травневими вечорами. Ах, трісни моя шнурівка, — мені завжди подобалися духовні особи.

Увага Хагона почасти повернула мені колишню впевненість у собі, і я вже не була жалюгідною і розгубленою, коли в Руан прибув мій батько. І зрозуміло, я постаралася виставити перед ним історію наших з Едгаром стосунків якомога вигідніше для себе. Я перелічила всі образи й приниження та повідала, як чоловік вигнав мене з Гронвуда — замку, який зміг побудувати тільки завдяки мені, а сам оселив там повію, через яку почав проти мене справу про розлучення.

На жаль, батько вислухав мене не зовсім так, як я очікувала. Погляд у нього був відсутній, і він майже не ставив запитань. Крім єдиного: чому я дотепер не завагітніла.

Я зчепила пальці так, що суглоби захрумтіли.