Місто дівчат
- Автор: Гилберт Элизабет
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-7-8
- Переводчик: Анна Лелев
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Місто дівчат». Краткое содержание книги:
Роман «Місто дівчат» починається 1940 року, коли дев’ятнадцятилітню Вівіан Морріс виганяють з престижного коледжу. Батьки відправляють доньку на Мангеттен до тітки — власниці невеликого, проте дуже ексцентричного театру. Несподівано для себе Вівіан опиняється у справжньому вирі довоєнного богемного життя. Знайомства із зірками, незвичайні театральні постановки, нестримний секс, ріки алкоголю і відчуття цілковитої свободи спершу заворожують та спокушають, а потім вибивають землю з-під ніг. І це лише початок шляху Вівіан довжиною в життя, який необхідно пройти, щоб зрозуміти: ти не мусиш бути хорошою дівчинкою, щоб бути хорошою людиною.
У тій мовчанці ми сказали одне одному чимало всього — між нами, так би мовити, відбулася ціла розмова. Ось що таке флірт у найчистішій формі: розмова без слів. Серія мовчазних запитань, що їх одне запитує другого самими лиш очима. І відповідь на ці запитання завжди звучить однаково: Можливо.
Тож ми з Ентоні довгенько стояли й дивилися одне на одного, без слів запитуючи й мовчки відповідаючи: можливо, можливо, можливо. Мовчанка тривала так довго, що аж стала ніяковою. Однак я вперто не збиралася її порушувати — і відводити очі теж. Врешті Ентоні розсміявся, а за ним і я.
— Як тебе звати, лялечко? — спитав він.
— Вівіан Морріс.
— Ти сьогодні ввечері вільна, Вівіан Морріс?
— Можливо, — відповіла я.
— Так? — запитав він.
Я знизала плечима.
Він нахилив голову й пильно на мене глянув, досі усміхаючись.
— Так? — запитав ще раз.
— Так, — вирішила я, і на цьому всім можливо настав кінець.
Але він знову перепитав:
— Так?
— Так! — повторила я, подумавши, що він мене не почув.
— Так? — вкотре запитав він, і до мене дійшло, що йому йдеться про інше. Він питав не про те, чи піду я з ним на вечерю і в кіно. Він питав, чи сьогодні ввечері я по-справжньому вільна.
— Так, — відповіла я зовсім іншим тоном.
Через півгодини ми опинилися в ліжку його брата.
Я відразу здогадалася, що на мене чекає не той сексуальний досвід, до якого я звикла. По-перше, ми з ним не були п’яні. Не стояли в гардеробі нічного клубу й не обмацували одне одного на задньому сидінні таксі. Тут такого не передбачалося. Ентоні Роччелла нікуди не квапився.
І у процесі любив говорити, але не так жахливо белькотіти, як лікар Келлоґґ. Любив ставити мені грайливі запитання, від яких я шаленіла. Напевно, йому просто подобалося знову і знову чути моє «так», а я охоче робила йому таку приємність.
— Ти знаєш, яка ти гарна, правда? — запитав він, зачинивши за нами двері.
— Так, — відповіла я.
— І зараз ти сядеш зі мною на це ліжко, правда?
— Так.
— Ти знаєш, що зараз я тебе поцілую, така ти гарна?
— Так.
І — Господи милосердний — той хлопець умів цілуватися. Він тримав моє лице в долонях, так що його довгі пальці сягали мені до потилиці, й неквапливо смакував мої губи.
Ота частина любощів — поцілунки, які я завжди обожнювала, — зазвичай закінчувалася надто швидко, проте Ентоні, схоже, не прямував ні до чого більшого. Мене вперше цілував чоловік, який насолоджувався поцілунками так само, як я.
Минуло багато часу — багато чудового часу, — поки він відірвався від мене.
— А тепер ми зробимо ось що, Вівіан Морріс. Я сяду ось тут на ліжку, а ти станеш ось там, під лампою, і скинеш для мене свою сукню.
— Так, — сказала я. (Після першого «так» усі решта даються дуже легко!)
Я відійшла й зупинилася на середині кімнати, точно там, де він сказав, під самою лампою. Зняла сукню й ступила крок убік, змахнувши руками, щоб приховати своє збентеження: та-дам! Та щойно сукенка впала на підлогу, як Ентоні розсміявся, а мене затопив сором на саму згадку про те, яка я худа і які в мене малі груди. Та побачивши вираз мого лиця, він стишився і сказав:
— Е ні, лялечко, я сміюся не з тебе. Я сміюсь, бо ти дуже мені подобаєшся. Ти мала спритниця. І це дуже мило.
Він підвівся і підняв з підлоги мою сукенку.
— Одягни її назад, лялечко.
— Вибач, що я так, — сказала я. — Нічого, все нормально.
Я молола якісь нісенітниці, а сама тим часом думала: «Це кінець, я все зіпсувала».
— Ні, послухай мене, крихітко. Ти знову вдягнеш цю сукенку для мене, а потім я попрошу тебе ще раз її зняти. Але цього разу набагато повільніше, добре? Не біжи поперед батька в пекло.
— Ти здурів.
— Я просто хочу ще раз подивитися, як ти це робиш. Давай, лялечко. Я все життя чекав цього моменту. Не спіши.
— Не чекав ти цього моменту все життя, не розказуй!
— Ну добре, добре, — вишкірився він. — Не чекав. Але от він настав, і я в захваті. Ну то як — спробуєш знову? Але повільно, дуже повільно.
Він сів на ліжко, а я вдягнула сукню. Потім підійшла до нього, щоб він застебнув ґудзики на спині, і він застебнув, помалу й обережно. Я б могла, звісно, сама до них дотягнутися, і за кілька секунд мені й так довелося їх розстібати, але мені хотілось доручити це завдання йому. То було дуже еротично й інтимно, хоча дуже скоро це відчуття перевершило дещо інше.
Я обернулась і відійшла на середину кімнати, знову вдягнута. Легенько скуйовдила рукою волосся. Ми усміхалися одне до одного, як двоє дурнів.