Повернення короля [с иллюстрациями]

І Араґорн, почувши його слова, обернувся і сказав:

– Істинно так, бо високою мовою давнини мене зовуть Елессар, Ельфійський Самоцвіт, і Енвіньятар, Відновник, – і він сягнув до грудей і витяг із-за пазухи камінь. – Але рід свій, якщо він колись зародиться, я називатиму Бурлаками. Високою мовою це звучатиме не так грубо: будуть Тельконтарами і я, і всі мої нащадки.

Нарешті прибульці зайшли до Оселі, й, доки прямували до покоїв, де доглядали за хворими, Ґандальф розповів про вчинки Еовин і Меріадока.

– Бо, – повідав чарівник, – я довго стояв біля них, а вони попервах багато говорили вві сні, перш ніж провалились у смертельну темряву. А ще мені даровано здатність бачити багато далеких речей.

Араґорн спершу зайшов до Фарамира, опісля – до Володарки Еовин і врешті – до Мері. Коли він бачив обличчя недужих і їхні рани, то зітхав.

– Зараз я мушу докласти всіх сил і вмінь, які мені дано, – сказав Араґорн. – От якби Ельронд був тут, – він-бо найстарший із нашої раси і має найбільшу силу.

А Еомер, помітивши, який Араґорн скорботний і втомлений, запропонував:

– Найперше тобі, напевно, слід відпочити чи принаймні трохи поїсти.

Та Араґорн відповів:

– Ні, для цих трьох час збігає, а для Фарамира – найшвидше. Потрібно квапитися.

Потім він гукнув Йорет і запитав у неї:

– Чи є в цій Оселі запаси цілющих трав?

– Так, володарю, – відповіла Йорет, – але для всіх, кому вони будуть потрібні, їх, гадаю, не вистачить. І ще я переконана, що поповнити запаси нам нізвідки, бо в ці жахливі дні все пішло шкереберть: і через пожежі та вогонь, і тому, що хлопчаків-посильних нині дуже мало, і тому, що дороги перекрито. До того ж минуло вже безліч днів, відколи до нас на ринок прибував візник із Лоссарнаху! Проте тут, у цій Оселі, ми докладаємо неабияких зусиль, аби рятувати недужих, і ваша величність у цьому переконається.

– Про це я судитиму, коли побачу все, – сказав Араґорн. – Часу на балачки в нас теж немає. Чи є у вас ателас?

– Щиро кажучи, володарю, я не знаю такої рослини, – відповіла Йорет, – принаймні ця назва мені не відома. Піду й запитаю знавця трав, котрий знає всі давні назви.

– Її ще називають королівський лист, – сказав Араґорн, – можливо, тобі відома така назва, бо так ґондорці називали цю рослину в пізніші дні?

– А, це!.. – відказала Йорет. – Ну, якби ваша величність одразу сказали так, то я би вам відповіла. Ні, в нас тут немає ні листочка, я певна. Та яка в тім біда? Я ніколи не чула, щоби ця рослина мала велику цінність. Власне, я частенько казала своїм сестрам, коли ми натрапляли на неї в лісах: «Королівський лист, – казала я, – дивна назва, – хтозна, чому цей бур’ян називається так, бо якби я була королем, то в моєму саду росло би пишніше зело». Проте він має приємний запах, коли зім’яти його листочки, чи не так? Утім, «приємний» – неточне слово, ліпше сказати «благотворний».