Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття

Побоювання адміністраторів Стенфордського університету щодо підтвердження осіб онлайн-студентів були небезпідставні. І дійсно — зробити так, щоб кількість залікових годин зараховувалася саме тій особі, яка дійсно закінчує курс і складає іспити — це одна з найбільших проблем, пов’язаних із зарахуванням залікових годин за весь курс навчання у ВНЗ або з видачею кваліфікаційних документів слухачам МВДК. Якщо не започаткувати надійний метод перевірки, то на шахраюванні з закінченням курсів і складанням екзаменів невдовзі може «піднятися» жвава індустрія. Взагалі-то, вже з’явилася ціла низка веб-сайтів, що пропонують пройти онлайн-курси замість якої-небудь особи за певну плату. Наприкінці 2012 року журналісти з веб-сайту Inside Higher Ed, видаючи себе за студентів, з одного такого сайту запросили інформацію, яка стосувалася проходження початкових онлайн-курсів з економіки, пропонованих Університетом штату Пенсильванія. Їм назвали ціну послуг в діапазоні від 775 до 900 доларів і гарантували щонайменше оцінку «добре» за увесь курс навчання. І це — за курс навчання на традиційному інтернет-факультеті Пенсильванського університету, де після складання екзаменів видаються дипломи і де підтвердження особи студента мало би бути значно меншою проблемою, аніж на відкритому курсі з величезною кількістю слухачів [10]. Загальна кількість учасників усієї програми Пенсильванського університету становить лише близько шести тисяч випускників і студентів старших курсів, тобто малесеньку частку від кількості тих людей, які потенційно можуть записатися на якийсь конкретний популярний курс МВДК.

Серйозною проблемою масових інтернет-курсів є також шахрайство під час самого процесу навчання. 2012 року було подано десятки скарг щодо плагіату на курсах з гуманітарних наук, пропонованих компанією Coursera. Для оцінювання успішності студента на цих курсах використовувався метод взаємної оцінки, а не алгоритми, тому адміністраторам курсів, відповідаючи на скарги, доводилося мати справу як з можливістю кричущого плагіату, так і з імовірністю того, що принаймні дещо з цих звинувачень виявлялося цілком хибним. На одному з курсів наукової фантастики та літературної імпровізації нарікання на те, що студентські есе списувалися з Вікіпедії або інших раніше опублікованих джерел, змусили Еріка Рабкіна, професора англійської мови з Мічиґанського університету, який вів цей курс, звернутися з листом до всіх 39 тисяч студентів. У цьому листі професор застерігав студентів від використання чужих робіт, але й зазначав, що «закиди щодо плагіату є надзвичайно серйозним звинуваченням, а тому його слід висувати лише за наявності конкретних доказів» [11]. Цікавою особливістю подібних інцидентів є те, що за ці курси жодні залікові години не нараховувалися. Вочевидь, декотрі люди займаються шахрайством «просто тому, що їм це подобається», або, можливо, тому, що вони погано знаються на правилах. Хоч би що там сталося, можна не сумніватися, що офіційне зарахування залікових годин за такі курси різко посилило б мотивацію до всіляких порушень і шахрайства.