Емілі в пошуках веселки
- Автор: Монтгомери Люси Мод
- Серия: Емілі з Місячного Серпа #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Ольга В. Макарова
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Емілі в пошуках веселки». Краткое содержание книги:
Це третя книга трилогії Люсі-Мод Монтгомері Емілі з Місячного Серпа.
Годі — Емілі взяла себе в руки. Яка ж вона дурепа! Тедді як люблячий син вертався додому, аби побачитися з матір’ю. І, без сумніву, він буде радий зустріти старих друзів, щоб разом насолодитися спогадами. І чому щось має її непокоїти? Вона вже мала би позбутися цієї смішної зацикленості на собі. І позбудеться.
Вона сиділа коло свого прочиненого вікна. Ніч ззовні нагадувала пишну темну запашну квітку. Це була ніч очікування, ніч, у яку щось має статися. Тиша… Чути лише найпрекрасніші з приглушених звуків: найлегший шепіт дерев, найтихіше зітхання вітру, ледве чутні стогони моря.
— О, яка краса! — пристрасно прошепотіла Емілі, простягаючи руки до зірок. — Що б я без вас робила всі ці роки?
Краса ночі, її пахощі і загадковість. Її душа наповнилась усім цим по самі вінця. Крім неї й цієї ночі, нічого більш не існувало. Вона випросталася, підіймаючи обличчя до немовби всіяного коштовностями неба у раптовому екстазі.
А потім вона почула. М’який сріблястий свист у гайку Високого Джона — дві високі ноти й одна довга низька. Це був старий, старий поклик, який одного разу вже змусив її летіти в тінь попід ялинами.
Емілі різко сіла й немов закам’яніла, її бліде обличчя опинилось якраз у рамці з виноградної лози, що обплітала її вікно. Він тут, Тедді тут, у гайку Високого Джона, і він чекає на неї, кличе її, як раніше. Він чекає на неї!
Вона майже звелася на рівні ноги, майже збігла сходами до тіней знадвору — прегарних запашних тіней, де він чекав її. Але…
Може, він лише хоче знати, чи досі має над нею владу?
Два роки тому він поїхав, навіть не написавши їй жодного слова на прощання. Чи пробачить це Мурреївна? Чи побіжить Мурреївна зустрічати чоловіка, для якого так мало значить? Ні, Мурреївна не стане цього робити. У тьмяному світлі місяця можна було побачити, як на молодому обличчі Емілі з’явилися затяті зморшки. Вона не піде. Нехай кличе, скільки забажає. Безсмертне «Лиш свисни, й я прийду до тебе, любий мій»! Але це не для Емілії Берд Стар. Нехай Тедді Кент не уявляє собі, що може просто піти як два роки тому, а тоді повернутись і побачити, як вона покірно чекає його хазяйського поклику.
Свист почувся знову, потім ще раз. Він тут, так близько до неї… Наступної ж миті, якби б вона лиш захотіла, вона могла б уже бути поряд з ним… її долоні у його руках… його очі дивляться у її… та зненацька…
Він пішов, навіть не попрощавшись!
Емілі рішуче встала й засвітила лампу. Вона сіла за свій письмовий стіл коло вікна й занурилась у письменство — або щось подібне до нього. Вона вперто писала (а наступного дня всі аркуші були списані рядками старих віршів, вивчених ще у школі) і наслухала. Чи покличе він знову? Ще раз? Не покликав. Коли вона вже була впевнена, що більше його не почує, то вимкнула світло й кинулась у ліжко, ткнувшись обличчям у подушку. Мурреївська гордість була задоволена. Вона ясно дала йому зрозуміти, що він більше не зможе змусити її вибігти самим лише свистом. О, як же вона була рада своїй непохитності. І, безсумнівно, саме через це її подушка була зрошена несамовитими слізьми.
Наступного вечора він приїхав разом з Ільзою на своїй новій машині. І були рукостискання, і веселощі, і сміх — багато-багато сміху. Ільза мала блискучий вигляд у великому жовтому капелюсі, оздобленому малиновими трояндами. Це був один з тих екстравагантних капелюхів, що їх могла вдягти лиш Ільза. Як несхоже це було на бідно вдягнену Ільзу, майже обірванку, якою вона колись була. О, тепер вона, звісно ж, доглянута. Ільзу любили всі, й ніхто не міг з цим нічого вдіяти. Тедді теж був милим, але кожен його жест і погляд виражав зацікавленість і відчуженість людини, яка повернулася до своєї дитячої домівки. Зацікавленість усім і всіма. О так, зацікавленість велика і щира! Ільза каже, ти видала книгу. Неймовірно. Про що вона? Маю дістати примірник. Чорноводдя геть не змінилося. Прекрасно повернутись у місце, де час зупинився.
Емілі була вже майже певна, що той свист у гайку Високого Джона їй примарився.
Однак вона прокотилася разом з ним та Ільзою до Попового Ставу, чим усі троє здійняли бучу, адже машини досі залишалися рідкістю. Вони самі провели час весело і з задоволенням, як і в наступні декілька днів, у які Ільза з Тедді були вдома. Ільза хотіла залишитися на три тижні, та виявилося, що зможе лише на п’ять днів. А Тедді, чий час, схоже, належав тільки йому, не виявив бажання бути в Чорноводді без Ільзи. І вони удвох прийшли попрощатися з Емілі та запросити її прокотитись у світлі місяця. Вони багато сміялись, а Ільза, обійнявши обох, виснувала, що ці декілька днів були такими як у старі часи. Тедді з нею погодився.