Емілі в пошуках веселки
- Автор: Монтгомери Люси Мод
- Серия: Емілі з Місячного Серпа #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Ольга В. Макарова
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Емілі в пошуках веселки». Краткое содержание книги:
Це третя книга трилогії Люсі-Мод Монтгомері Емілі з Місячного Серпа.
Вона суворо мовила самій собі, що цей лист — лише дурна романтична річ. Щось, над чим можна посміятись. І Емілі старанно сміялася з деяких уривків. Так наївно, так безглуздо, так сентиментально, так радісно! Невже вона справді була такою юною і недосвідченою, що могла написати таку чарівливо радісну дурницю? А ще чотирнадцятирічна вона певно думала, що вона двадцятичотирирічна досягне успіху.
«Чи написала ти свою Книгу? — безтурботно спитала чотирнадцятирічна наприкінці. — Чи дісталася ти вершини, до якої веде альпійська стежка? О, двадцятичотирирічна, як я заздрю тобі. Певно, чудово бути тобою. Чи озираєшся ти на мене покровительськи і з жалістю? Ти тепер не гойдаєшся на воротях, правда? А може, ти тепер врівноважена заміжня жінка, маєш кількох дітей і живеш у Розчарованій Оселі з Сама-Знаєш-Ким? Тільки не будь нудною, прошу тебе, люба двадцятичотирирічна. Натомість можеш бути драматичною. Люблю все драматичне. Ти либонь зараз пані ______? Цікаво, чиє прізвище займе цей рядок? О, люба двадцятичотирирічна, я кладу тобі в цей конверт поцілунок, жменьку місячного сяйва, душу троянди, трохи зеленої солодкавості з поля на старому пагорбі і пахощі диких фіалок. Сподіваюся, ти щаслива, відома і добра. А ще сподіваюся, ти не зовсім забула
себе»
Емілі знову запечатала листа.
— Забагато уваги як для такої дурниці, — сказала вона, знущаючись із самої себе.
Вона сіла на свій стілець і поклала голову на письмовий стіл. Мала дурна замріяна щаслива чотирнадцятирічна невігласка! Завжди впевнена, ніби щось величне і прекрасне очікуватиме її через роки. Твердо переконана, що альпійської вершини таки можна досягти. Твердо переконана, що мрії завжди втілюються в життя. Дурна чотирнадцятирічна, яка ще знає, як це — бути щасливою.
— Я заздрю тобі, — проказала Емілі. — Я б воліла не розкривати твого листа, дурна маленька чотирнадцятирічна. Вертайся до свого непроглядного минулого і більше не приходь поглузувати з мене. Сьогодні через тебе я матиму білу ніч. Я просто лежатиму без сну і жалітиму себе.
Цієї миті на сходах почулися кроки долі — хоча Емілі була певна, що вони належали кузенові Джиммі.
Він прийшов, аби віддати їй листа — тонкого листа. І якби Емілі не була так поглинута роздумами про себе чотирнадцятирічну, то помітила б, що очі кузена Джиммі сяяли, немов котячі, і що увесь він просякнутий погано прихованим захватом. Більш того, коли вона відсторонено подякувала йому й повернулася до свого столу, він зупинився у тіні в коридорі, хитро спостерігаючи за нею крізь напівпрочинені двері. Спершу він подумав, що вона взагалі не збирається розкривати листа: вона недбало кинула його на стіл, а сама сиділа й зоріла на нього. Кузен Джиммі вже божеволів з нетерплячки.
Та після кількох хвилин задумленої відсутності Емілі пробудилася, зітхнувши, і простягла руку по листа.
«Якщо тільки я ще не втратив клепки, мила маленька Емілі, то, прочитавши листа, ти вже більше не зітхатимеш», — захоплено міркував кузен Джиммі.
Емілі глянула на зворотну адресу у верхньому кутку, питаючи себе, що їй могли написати з видавничої компанії Ворхам. Великі Ворхами! Найдавніше і найзатребуваніше видавництво Америки. Певно, якась реклама. А вже наступної миті вона зрозуміла, що недовірливо приглядається до друкованого тексту. Кузен Джиммі в цей час безшумно витанцьовував на плетеному килимку тітки Елізабет у коридорі.
— Я… не… розумію, — задихнулась Емілі.
Люба панно Стар,
Ми маємо задоволення повідомити Вам, що наші читачі залишають позитивні відгуки про ваш роман «Трояндова мораль», і, якщо можуть бути вжиті взаємовигідні заходи, ми були б раді додати цю книгу до нашого наступного списку найкращих творів. Нам також цікаво було б дізнатися про ваші плани щодо подальшої творчості.