Цілодобова книгарня містера Пенумбри

— Посканували, — полегшено видихає він. Шок минув швидко, Едґар Декл уже цілковито опанував себе. — Гаразд, думаю, ми зможемо все владнати. Так, щось придумаємо. — Він киває сам собі. — Я лишень заберу їх… — Він підіймає зі столу три важкі абсолютно однакові томи, — і миттю повернуся. Не шуміть.

Притримуючи книжки, він неквапом іде до дверей, залишаючи світло ввімкненим.

Поки чекаю, я вирішую оглянути друкарню. Тут дуже гарна підлога — мозаїка з літер, кожна викарбувана на окремій плиточці. Алфавіт у мене під ногами.

Один металевий ящик більший за інші. На його кришці вже знайомий символ — дві долоні, розкриті, як книжка. І чого це вони кожнісіньку річ позначають тим символом? Ніби пес, який мітить дерева. Те саме робить і Google. І в «Нового бейґла» теж була така звичка.

Крекчучи, я обома руками підіймаю кришку. Усередині ящик поділений на відділи — одні довгі й широкі, інші квадратні. Усі відділи заповнені металевими символами — барилкуватими 3D-літерами, які розкладають на друкарському верстаті, створюючи слова, абзаци й цілі сторінки. Раптом я розумію, що це за ящик.

Це шрифт Gerritszoon.

Двері знову клацають, і я обертаюся. На порозі стоїть Декл, його руки ховаються в складках мантії. На мить мене сповнюють підозри, що він прикидається, а насправді вже давно зрадив нас і повернувся, щоб мене прикінчити. Він виконає всі накази Корвіни — може, навіть розчавить мені череп Ґутенберґовим верстатом. Якщо він замислив пролити кров нічного продавця книжок, то вдає він майстерно: у нього привітний і навіть трохи змовницький вираз обличчя.