Щоденник Миколки Синицина

Потім вона сказала:

— Яка ж ти дивна людина! Ну, скажи, будь ласка, що було б, коли б ти не звернув уваги на те, що тобі кішка перебігла дорогу, а пішов би спокійно собі далі?

— Та що було б?.. Нічого, напевне, й не було б, — відповів Толя. — Я застав би вдома Славка, ми грали б з ним вдома в шахи, і я не пішов би до Євгенка, не розбив би вікна, не втік би від бабці і не потрапив би під машину.

— От бачиш! Це все через те, що ти людина забобонна і віриш у всілякі дурниці.

— А це що — забобони?

— Не знаєш, що таке забобони? — усміхнулася Славкова мама. — Постараюсь тобі пояснити. Ти, напевне, знаєш, що колись людина була ще дуже дикою, неосвіченою, не вміла правильно мислити, не розуміла багато чого з того, що відбувалося. Коли було затемнення сонця, людина, не вміючи пояснити це несподіване явище, лякалась і уявляла, що воно віщує якесь лихо, а коли їй раптово перебігала дорогу кішка чи інша тварина, вона думала, що це теж віщує якусь невдачу. Так з'явились численні забобони, а забобонами вони названі тому, що виникли ще до того, як людина навчилася правильно користуватися своїм розумом.

— То краще б їх назвати не забобонами, а добобонами, — сказав Толя.

— Ну, це вже однаково — «за» чи «до», — сказала Славкова мама. — Прийнято говорити «забобони». Ну от. Ми з тобою чудово знаємо, що під час сонячного затемнення Місяць заступає Сонце, і це не може віщувати нічого поганого. Що ж може трапитися з людиною поганого, коли їй перебіжить дорогу кішка?

— Ну, що може трапитись? Напевне, нічого, — відповів Толя. — Людина ходить сама по собі, а кішка бігає сама по собі.

— От бачиш, ти це розумієш, — сказала Славкова мама. — Погано буде лише тоді, коли людина через якусь дурницю, щось на зразок кішки, робитиме не те, що повинна. Уяви собі, що у тебе є друг. І ось твій друг потрапив у біду. Ти поспішаєш йому на допомогу, але саме в цю мить тобі перебігає дорогу кішка. Що ти зробиш? Повернешся і підеш назад, замість того щоб виручати друга?

— Ні, я виручатиму друга.

— Правильно! Людина завжди повинна робити те, що їй наказує обов'язок, а не те, що наказує їй віра в кішку чи в іншу якусь нісенітницю. Ти ось ішов уранці до Славка, бо обіцяв зустрітися з ним, отже, твій обов'язок був іти до нього, а ти через якусь нікчемну кішку став петляти вулицями і врешті-решт мало не потрапив під автомобіль.

Поки Славкова мама пояснювала все це Толі, вони дійшли до Ломоносовської вулиці. Побачивши, що вони опинилися біля Славкового будинку, Толя сказав:

— Не треба мене проводжати далі. Тепер я сам дорогу додому знайду.

— Ну, йди сам, — погодилася Славкова мама.

Толя звернув у Третій Каширський провулок і рушив до свого будинку. Він ішов і думав:

«От яка дурниця може вийти через усі ці забобони. І ще добре, що все добре закінчилось! Якби шофер вчасно не загальмував, усе закінчилося б значно гірше».

Несподівано його міркування урвала поява рудої напівсибірської кішки, яка вискочила з-за рогу будинку і, задерши хвоста трубою, швидко побігла через дорогу. Толя здригнувся від несподіванки і зупинився як укопаний.