Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років

Старшина Залізняк в своїй промові висловив думку що большевики, перемігши Україну доберуться й до інших. Що Північ велика, лісів там рубати досить, туди й будуть висилати непокірних де вони рубатимуть ліси, добуватимуть золото, руду та інші поклади й будуватимуть московщині і большевикам міста та комунізм.

На наших, українських родючих просторах большевики заведуть комуни, заставлять людей в комунах працювати, увесь хліб під вартою відправлятимуть в московщину а в селах люди голодуватимуть. Я думаю, що так робитимуть московські большевики, бо так робили царі. Адже ж люди старі ще знають як кат Петро 1-й загнав наших козаків на північ будувати Петербург на болоті, і що з того болота в Україну ніхто не повернувся. А ще розповідають як лярва Катерина друга, тоже цариця московська, січ нашу зруйнувала. Те саме й тепер наближається на Україні.

Після цього обговорення існуючого стану, старшини розійшлись по своїх мешканнях.

Так скориставши з спокійного періоду, козаки перебули в цьому затишному селі і новий рік. Потім перейшли до іншого села і там відсвяткували Водохреща, напились свяченої, спожили спільний обід і намітили плян дальшого вимаршу.

Подякувавши господарям хати за святочний обід, старшини розійшлися.

Другого дня ранком рушили в дорогу, так як плянували: на Журавку, Турію, Розливи, Лементарівку, Розумієвку і далі… Маршували без поспіху. По дорозі боїв з червоними обминали, маскуючись як червона частина що переходить до Кременчука на демобілізацію. В дорозі іноді від 10 до 20 козаків відокремлювались, їхали до недалеких сел щоб роздобути печаток та штампів різних комуно-советських самоуправ, це для виготовлення повстацям на випадок самоліквідації, потрібних посвідок.

Зайшли до лісу Раєвського, тут мали невеличке пристановисько. В цьому лісі до загону от. Завгороднього, з тактичних міркувань, знову приєднався Гриць Довженко, мешканець Федваря. Він, як вище згадувалось, був ранений і довший час перебував на лікуванні у потайному місці. Вилікувавшись, прийшов був додому відвідати родину, але за ним прибула советська міліція на чолі з чекістом, заарештували. Зв'язали Довженкові руки і ноги, і залишили під охороною міліціонера, а самі перейшли в другу половину хати переночувати.

Охоронник Г. Довженка задрімав, жінка Довженка розрізала йому зв'язані руки і дала ножа. Довженко розтяв мотузок на ногах і був вільним. В цій хвилі охоронник відкрив очі, Довженко вдарив його ногою в живіт і він покотився. Вирвавши з рук міліціонера рушницю, Довженко вискочив прожогом на подвір'я, і поміж деревами та кущами утік. Повернувся назад до своїх побратимів-партизан.

Це була загальна радість що Гриць врятувався і повернувся немов би з того світу. Але тут же зродилась в партизан тривога що чекісти помстяться над його дружиною й дітьми за втечу.

Це партизанське передбачення здійснилося. Незабаром дійшла чутка що чекіст справді замордував доню Довженка, а дружину арештували і відправили до Златопілля, і звідтіля до Одеського ЧеКа яке очолював Красний Льова. 19 травня 1923 року її було розстріляно. Малолітній синок Довженка чудом лишився живим. Сусідка, що мешкала в другій половині хати, сказала чекістам що це її син, і цим добросердечним вчинком врятувала життя хлопчикові.