Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.

Вказівка безпосередньо у ст. 364, 365, 367 КК на наслідки у вигляді заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, вимагає точного встановлення, конкретизації і відображення у процесуальних документах, у тому числі у вироку суду, яким саме правам, свободам чи охоронюваним законом інтересам заподіяна істотна шкода, в чому вона конкретно виражається, а також обґрунтування, чому вона є істотною.

У той же час нормативного визначення понять «права», «свободи» та «інтереси» не існує. Відсутні роз'яснення з питань щодо поняття та змісту названих категорій і Пленуму Верховного Суду України. У абз. 3 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 «Про судову практику у справах Про перевищення влади або службових повноважень» лише у загальній формі зазначається, що якщо шкода полягає у заподіянні суспільно небезпечних наслідків нематеріального характеру, питання про її істотність вирішується з урахуванням конкретних обставин справи, та що, зокрема, істотною шкодою можуть визнаватися: порушення охоронюваних Конституцією України чи іншими законами прав та свобод людини і громадянина (право на свободу й особисту недоторканність та недоторканність житла, виборчі, трудові, житлові права тощо)[283].

Питання про кваліфікацію діянь, пов'язаних з використанням підроблених документів як способу вчинення окремих злочинів, а також кваліфікацію певних діянь як зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень та службову недбалість судовою практикою вирішується по-різному. Наведу характерний приклад із судової практики, який аналізувався мною спільно із М.Є. Короткевичем та П.С. Берзіним[284].

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого С. і захисника Г. на вирок судової палати Апеляційного суду Івано-Франківської області.

За вироком суду С. визнано винним у тому, що він, раніше засуджений за шахрайство з фінансовими ресурсами та службове підроблення, працюючи Головою правління ВАТ «Д» у Івано-Франківській області з 29 травня 2000 року і будучи також засновником і фактичним керівником ТОВ «М», що в смт. Богородичи, яке створено у вересні 2000 року з метою отримання кредиту від імені ВАТ «Д» уклав угоду із ТОВ «М» про співробітництво, а 28 листопада 2000 року від імені ВАТ «Д» виступив поручителем у договорі про виконання зобов'язань позичальником ТОВ «М» перед кредитором АПП Банком «Аваль».

При цьому, знаючи, що все майно та майнові права ВАТ «Д» перебувають з 22 листопада 1999 року у податковій заставі, вніс це майно в договір для отримання кредиту, тобто надав завідомо неправдиві відомості, заявивши, що будівля лісопильно-деревообробного цеху «Д», яка передавалась у заставу банку вартістю 1 580 102 грн., не є предметом застави за іншими зобов'язаннями, а також що нікому не продана, в спорі та під арештом (забороною) не перебуває та має право застави і що він є власником цього майна.