Остання любов президента
- Автор: Курков Андрй
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 966-692-603-2
- Переводчик: В. Саган
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Остання любов президента». Краткое содержание книги:
Я випиваю віскі. Вибираюся зі своєї ванни прохолодної самотності. Накидаю халат на мокре тіло і знову підходжу до вікна. Під підвіконням — потужна батарея. Тепло проходить крізь подвійний вельветовий халат, а потім проникає попід шкіру.
Надворі йде лапатий сніг. Незабаром упадуть сутінки.
— Гей, — гукаю я помічникові.
За спиною долинають його швидкі кроки.
— Скажи Майї Володимирівні, щоб через півгодини прийшла на вечерю! Зрозумів?
— Слухаюсь! — відповідає помічник. — А чим годувати?
— Це твої проблеми, чим. Головне, щоб було смачно!
82
Київ. Травень 1985 року.
Ой, як цікаво! Виявляється, що не так уже й просто розірвати родинні стосунки, щоб дозволили емігрувати! ВВІР цілісінький місяць мусолив заяву Давида Ісааковича, яку заочно завірив нотаріус — однокласник і приятель Мириної мами, Лариси Вадимівни. I от, виявляється, що самої заяви не досить. Адже не може чоловік просто так собі взяти й відмовитися від власної жінки й дочки, а надто коли він перебуває у законному шлюбі з дружиною.
— Ви мусите розлучитися! — сказали Ларисі Вадимівні у ВВІРі.
— Та я з ним вже десять років не живу разом! — намагалася щось довести Мирина мати.
— Але за документами він ваш чоловік.
Мама й Мира покликали мене на вечерю, щоб про все це розповісти.
Я їм курку в часниковому соусі й слухаю їх. Курка мені подобається, а ці розповіді — не дуже. Вони й самі зараз більше схожі на двох курок: молоду і стару.
— Я навіть не знаю, що тепер буде? — Мама Мири так важко зітхає, що її груди здіймаються мало не до підборіддя.
Вона дивно, трохи незграбно, сидить за столом. I ця шерстяна кофта ну зовсім їй не личить.
— Ні, ти їж, їж! — повертає вона мій погляд на блюдо з куркою і смаженою картоплею. — Ці угорські бройлери напрочуд соковиті! I чим їх тільки годують?!
Але після бройлерної теми у розмові знову з’являється Давид Ісаакович. Знову Мирина мама з жалем цмокає товстими губами.
— Ну що це за така важка й неможлива людина, цей Давид?! Та й у РАГСі в мене немає знайомих. А, може, вони є в Софи Абрамівни? — її погляд переходить на дочку. Але Мира лише знизує плечима.
— Ні, якби він погодився б приїхати в РАГС, усе можна було б вирішити! Ми ж тут сидимо вже на чужому!
Я зовсім не розумію, що вона має на увазі. Дивлюся на Мирину маму, як учень, чекаючи пояснення. І пояснення не забарилося:
— Ми вже все продали! І цей стіл, і стільці, і ліжка! Люди дали нам гроші й тепер чекають, щоб усе це забрати! А що ми їм скажемо? Скажемо, вибачте-пробачте, мій чоловік не хоче дати мені розлучення!
Вже за чаєм із тортом я розумію, яка неприємна місія чекає на мене: вмовити Давида Ісааковича піти зі своєю дружиною в РАГС і розлучитись. Але солодкий кримський мускат, яким я запивав чудову курку зі смаком часнику, зробив мене зговірливим і м’яким.
83
Київ. Серпень 2004 року.
За вікном кабінету нещадно палить сонце. Ще вчора я ламав голову над тим, що робити з відпусткою, а сьогодні шеф взагалі зняв це питання з порядку денного. Відпустка відкладається, а це на краще. Однаково влітку робота за інтенсивністю втричі менша, ніж узимку. Засідання Кабміну проводять задля телекамер. Серйозні питання переносять на вересень-жовтень, а їхнє місце займають обговорювання «реалій» політики. Що таке «загальна» політика? Це, наприклад, курс на подальше озеленення селищ міського типу, це заклики і гарантії розрахуватися з боргами по зарплаті, це обіцянки і навіть постанови про покращення інвестиційного клімату і послаблення податкового пресу на малий і середній бізнес. Великий бізнес не має актуальних проблем. Великий бізнес завжди товаришував із «пресом». І от раптом позачергове засідання Кабміну. Незабаром президентські вибори, і гарант Конституції вимагає «акумулювати» позитив. Боротися з негативом важче, ніж акумулювати позитив. Ну що ж, будемо акумулювати. Помічники вже написали текст виступу, який я буду проголошувати замість шефа. Шеф мудрий. Він на ці кілька днів влаштувався в лікарню підлікуватися й звідти тримає руку на пульті. Але засідання Кабміну завтра, а сьогодні можна спокійненько почитати виступ і, якщо виникнуть питання, викликати авторів тексту для остаточного редагування.
— Сергію Павловичу, до вас, — майже пошепки каже Нілочка у прочинені двері. І робить багатозначні оченята.
«Хто ж це?» — думаю я й відхиляюся вбік, щоб побачити відвідувача, перш ніж той увійде в кабінет.
Невисокий. Худорлявий. Чорний костюм здається простим, але сидить бездоганно. Чи, може, це статура в нього спортивна? Очі вузькі, а обличчя невелике. Я здивований — відвідувач на депутата теж не тягне. Та й депутати свої значки люблять носити так, що їх за кілометр помітно.