Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Цьому способу прямого випливання «не пощастило» більш за все. Ще в XIX столітті висловлювалась думка про те, що такі умовиводи мають «сумнівні достоїнства». Проти плідності цих умовиводів виступає радянський і сучасний російський теоретик права А. Ф. Черданцев[121]. Видається, що ці критичні висловлювання обумовлені виключно недостатньою роботою відповідних науковців з нормативним матеріалом. Якщо ж працювати над нормативним матеріалом, то висновок а fortiori слід визнати конструктивним і необхідними.

У цій роботі здійснюється спроба дати інтерпретацію висновку, про який йдеться.

2. Використання висновку a fortiori обумовлене тією обставиною, що законодавство є певною єдиною системою, окремі елементи якої повинні бути логічно узгодженими. Висновок a fortiori є одним із засобів такого узгодження. Неприйнятним було б тільки застосування тих правових норм, які виявлені з використанням такого висновку і які покладають на особу (фізичну чи юридичну) обов’язки перед державою, Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою, у тому числі ті, що пов’язані з кримінальною чи адміністративною відповідальністю. Аргументи на користь такого твердження є наступними. Стан наукової розробки проблем тлумачення правових актів і обумовлене ним використання (невикористання) висновку ступеню дає підстави стверджувати, що зони застосування цього висновку є, певною мірою, зонами правової невизначеності. За існування цих зон відповідає держава, а їх наявність — це порушення державою принципу верховенства права, до змісту якого входить засада правової визначеності. Якщо держава допускає існування нормативних положень, що потребують використання при їх тлумаченні висновку ступеню, вона зобов’язана забезпечити, у тому числі шляхом здійснення відповідних освітніх програм для суд дів, що дали б їм змогу оволодіти цим інструментом логічного опрацювання нормативних положень. Сьогодні ступінь досягнення правової визначеності є незадовільним у цілому, і виривати із контексту одну проблему використання висновку ступеню було б неправильним. Але там, де держава покладає на осіб обов’язки перед нею ж, вона повинна поступитися і не наполягати на тому, що положення, якими встановлюються обов’язки осіб перед державою, Автономною Республікою Крим і територіальними громадами, у тому числі пов’язані з покладанням на фізичних осіб кримінальної чи адміністративної відповідальності, повинні тлумачитись з використанням висновку ступеню.

3. За допомогою висновку ступеню (a fortiori) виявляються правові норми, що закріплені в актах законодавства логічно, текстуально вони не закріплені, але вони складають невід’ємну частину змісту нормативного тексту. Це — окремі правові норми, а не складова частина тих норм, із яких вони виведені за допомогою висновку ступеню. Є. В. Васьковський розглядав правові норми, що виявляються за допомогою висновку ступеню, як один із видів правових норм, що виявляються шляхом логічного розвитку правових норм[122]. Проте належного розуміння тієї обставини, що за допомогою висновку ступеню виявляються повноцінні правові норми, на цей час не виявляє навіть В. А. Белов, який добре вивчив теоретичний спадок Є. В. Васькоьського. Ст. 183 ЦК РФ, що передбачає наступне схвалення правочину, вчиненого представником, він витлумачив у такий спосіб, що тим більше можливе схвалення відповідним органом юридичної особи правочину, вчиненого (виконавчим) органом юридичної особи, і зазначив, що це є застосуванням ст. 183 ЦК РФ за аналогією[123]. Але ж є різниця між застосування закону за аналогією і застосуванням правових норм, що виявляються при тлумаченні за допомогою висновку ступеню: такі норми здатні на рівних конкурувати з іншими правовими нормами, а застосування закону за аналогією можливе тільки за наявності прогалин у законодавстві.