Новітнє вчення про тлумачення правових актів

За таких умов С. А. Муромцев[126] лише описує спір з приводу духовного заповіту Капунія на користь свого сина, якщо він народиться впродовж найближчих 10 місяців. Якщо ж син народиться і помре до досягнення повноліття, то заповідач призначав своїм спадкоємцем Курія. Вийшло так, що син у Капунія не народився. С. А. Муромцев пише, що такий випадок заповітом не передбачений. Це твердження потребує уточнення. Текстом заповіту такий випадок дійсно не був передбачений. Але ж логічно у змісті заповіту він був врахований: якщо Курій призначався спадкоємцем на випадок, коли син Капунія, на народження якого мав надію останній, не доживе до повноліття, то тим більше Курій мав бути спадкоємцем за заповітом, якщо ніхто не народився взагалі. О. А. Беляневич охарактеризувала рішення суду у цій справі як віднайдена судом воля заповідача[127]. Але суд віднайшов волевиявлення заповідача, яке, правда, текстуально в заповіті не виражене, а в змісті заповіту логічно було присутнє.

4. Сьогодні використання висновку ступеню не має такого загального значення, як використання при тлумаченні правових актів висновків від протилежного, від попереднього правового явища до наступного і навпаки. І все ж у цьому параграфі буде показано, що положення правових актів, які потребують використання при їх тлумаченні висновку ступеню, є непоодиноким. Є свідчення і того, що використання висновку ступеню у судовій практиці інколи набуває істотної гостроти.

Так, Конституційний Суд України при прийнятті одного і з рішень не ставив прямо питання про співвідношення скасування прав і свобод людини і громадянина і їх обмеження[128]. Але суддя Конституційного Суду України Д. Д. Лилак висловив щодо цього рішення окрему думку, в якій він зазначив, що ст. 22 Конституції забороняє змінювати Конституцію, якщо ці зміни передбачають скасування або обмеження прав і свобод людини і громадянина. Що стосується скасування і обмеження законами прав і свобод, встановлених законами, то частина третя ст. 22 Конституції України забороняє при прийнятті нових законів або внесених змін до чинних законів лише звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування прав і свобод, встановлених законами, Конституція не забороняє. У такий спосіб Д. Д. Лилак виявив належну увагу і високу повагу до відповідних конституційних положень, подав гарний урок усім своїм колегам, але тільки в частині букви. Проте він не виявив ні уваги, ні поваги до логіки частини третьої ст. 22 Конституції. У цьому конституційному положенні текстуально закріплена правова норма, зміст якої вище наводився. Тільки цю норму і помітив вельми поважний суддя Конституційного Суду. Але ж у цьому законодавчому положенні вміщується і логічно закріплена в ньому норма. Вона виявляється при тлумаченні за допомогою висновку ступеню: якщо забороняється звужувати зміст і обсяг встановлених законом прав та обов'язків, то тим більше забороняється їх скасовувати. Це — окрема правова норма, яка текстуально в частині другій ст. 22 Конституції не закріплена, але закріплена у цьому конституційному положенні логічно. Питання про те, чи слід визнавати такі правові норми — це все те ж застаріле питання, що йде від часів Законів XII таблиць. Якщо слідувати жорсткому формалізму тих часів, то, звичайно, треба визнати, що наведена окрема думка відповідає Конституції. Але сьогодні нормативно-правові акти читають інакше і процес відходу від жорсткого формалізму почався ще в епоху римського права.