Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
2. Оскільки ст. 204 ЦК закріплює презумпцію правомірності правочину і ця презумпція поширюється на договір в цілому та його окремі умови, умови договору підлягають застосуванню, поки ці умови або договір в цілому не визнані недійсними судом. Лише у випадках, коли договір в цілому або окремі його умови визнані недійсними (нікчемними) безпосередньо законом, договір в цілому чи окремі його умови застосуванню не підлягають. Проте зберігає чинність п. 1 ст. 83 ГПК [20], відповідно до якої навіть за відсутності відповідних вимог з боку учасників процесу суд має право визнати недійсним повністю або в частині договір, пов'язаний з предметом спору, якщо договір суперечить акту законодавства. Цивільний процесуальний кодекс [33] такого правила не передбачає.
Стаття 630. Типові умови договору
1. Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.
2. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу.
1. У ч. 1 ст. 630 ЦК йдеться про типові умови договорів, оприлюднених у встановленому порядку. Але жодного порядку оприлюднення типових умов в Україні не встановлено. В актах законодавства, які було прийнято до введення в дію нового Цивільного кодексу, типові умови договорів розуміються по-різному. Стаття 7 Закону «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» [107] передбачає затвердження Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом «типових умов господарських договорів», які є обов'язковими для застосування у відносинах між цукровими заводами, бурякосіючими господарствами та іншими суб'єктами цукробурякового комплексу усіх форм власності. Типові умови контракту на користування надрами наводяться у додатку до Положення про порядок організації та проведення конкурсів (тендерів) на укладення контрактів на користування надрами [279]. Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку затверджено Положення про вимоги до договору про надання послуг з оцінки вартості нерухомого майна інституту спільного інвестуванні [417]. Ці вимоги також можна кваліфікувати як типові умови договорів такого роду.
2. Змісту ст. 630 ЦК в більшій мірі відповідають Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджені Кабінетом Міністрів [257] відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України» [225].
3. Не виключено, що в ч. 1 ст. 630 ЦК під типовими умовами договорів маються на увазі публікації Міжнародної торгової палати і можливі подібні публікації Торгово-промислової палати України. Але ч. 4 ст. 265 ГК [31], наприклад, надає положенням Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» [465] більш суттєвого значення: умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до цих Правил (оскільки ч. З ст. 6 ЦК щодо диспозитивності норм цивільного права поширюється і на положення Господарського кодексу, відступати від зазначених правил все-таки можна). Що стосується Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів [462], Уніфікованих правил з інкасо [464] та Уніфікованих правил по договірних гарантіях [463] Міжнародної торгової палати, та інших правил Міжнародної торгової палати з питань переказу грошей, то їх положенням надається обов'язкова юридична сила в силу ст. 2 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [128] (від цих положень також допускаються відступлення відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК).
4. Типові умови, що не набули юридично обов'язкового значення в силу актів законодавства, можуть застосовуватися як звичаї ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 ЦК.
5. Господарський кодекс також не враховує правила про оприлюднення в установленому порядку типових умов договорів (вимог до договорів), про які йшлося в п. 1 коментаря до ст. 630 ЦК. Але він виявився ближчим до життя, оскільки в ньому стосовно сфери його дії вирішується питання про юридичну силу типових та примірних договорів, які не вирішувалися протягом десятків років, хоч кількість належне зареєстрованих як акти законодавства типових та примірних договорів сягнула за сто.
6. Визнаючи право відповідних суб'єктів укладати господарські договори на основі вільного виявлення і на свій розсуд погоджувати умови договорів, дотримуючись законодавства, ч. 4 ст. 179 ГК встановлює правила про юридичне значення типових та примірних договорів. Передбачається, що типові договори затверджуються Кабінетом Міністрів, а у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади. Сторони не вправі відступати від змісту типових договорів, але мають право конкретизувати його умови. Це — один із випадків, коли законодавець прямо заборонив при укладенні договорів відступати від положень актів цивільного законодавства, тобто встановив виняток із загального правила абзацу другого ч. 3 ст. 6 ЦК про диспозитивний характер положень актів цивільного законодавства стосовно господарських договорів. Зазначення, що інші, крім Кабінету Міністрів, органи державної влади вправі затверджувати типові договори лише у випадках, передбачених законом, базується на ст. 19 Конституції України [1], яка зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Але послідовне проведення в життя цього конституційного положення за умови відсутності законів, які визначали б повноваження міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, привело б до руйнування правопорядку. Тому уявляється доцільним виходити з такого. Типові договори, затверджені до 1 січня 2004 року (дня введення в дію Господарського кодексу), слід визнавати такими, що мають юридичну силу, за умови, що відповідний державний орган отримав повноваження затвердити типовий договір на підставі не тільки закону, а і Указу Президента України чи постанови Кабінету Міністрів. Оскільки ч. 4 ст. 179 ЦК спеціально стосовно типових договорів підтверджує повноваження органів державної влади затверджувати такі нормативно-правові акти лише за умови, що таке повноваження надане законом, типові договори, затверджені міністерством або іншими органами державної влади після 1 січня 2004 року, повинні визнаватись обов'язковими, якщо відповідне міністерство (інший центральний орган виконавчої влади) мали повноваження на їх затвердження, встановлене законом.