Велика маленька брехня
- Автор: Мориарти Лиана
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-966-948-139-9
- Переводчик: Катерина Іванова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Велика маленька брехня». Краткое содержание книги:
Велика маленька брехня - блискучий роман про колишніх чоловіків, других дружин, матерів та дочок, шкільний скандал та маленьку брехню, котра може стати смертельною.
— Саме так, зброя. У вас вдома є зброя? — консультантка відірвала погляд від паперу — мабуть, якийсь стандартний чек-лист.
«Господи, — подумала Селеста. — зброя! Невже вона думає, що я живу у будинку, де чоловік під ліжком ховає нелегальний пістолет?»
— Ні, зброї немає, — сказала Селеста. — Хоча у близнюків є світлові мечі. — Вона помітила, що вдається до особливого голосу, голосу гарно вихованої дівчинки з приватної школи, і спробувала припинити це. Вона не була дівчинкою з приватної школи. А просто вдало вийшла заміж.
Консультантка ввічливо засміялася і щось записала у своєму блокноті. Її звали Сьюзі, і це, здавалося, вказувало на тривожний факт браку здорового глузду. Чому б їй не представлятися, як Сьюзан? «Сьюзі» звучить як ім’я стриптизерки.
Ще одна проблема зі Сьюзі полягала в тому, що вона виглядала років на дванадцять, ну і відповідно до свого віку не вміла правильно користуватися підводкою для очей. Підводка розмазалась та робила її схожою на єнота. Як ця дитина може щось радити Селесті в питаннях її дивного, складного шлюбу? Та це Селеста може давати їй поради про макіяж і хлопців.
— Чи траплялося так, що ваш партнер бив чи калічив домашніх тварин? — незворушно запитала Сьюзі.
— Що? Ні! Ну, у нас немає домашніх тварин, але він не такий! — Селеста відчула, як у ній наростає гнів. Навіщо вона взагалі сама собі влаштувала це приниження? Їй хотілося кричати: Ця сукня привезена з Парижа! Мій чоловік їздить на «порше»! Ми не такі!
— Перрі ніколи б не скривдив тварину, — сказала вона.
— Але він кривдить вас, — відповіла Сьюзі.
«Ти нічого про мене не знаєш, — подумала Селеста похмуро, розгнівано. — Ти думаєш, що я — як та дівчина в татуюваннях, але я не така, не така».
— Так, — сказала Селеста. — Як я вже казала, часом він… ми вдаємося до фізичного... фізичних дій. — Вона знову говорила тим вишуканим голосом хорошої дівчинки. — Але, як я вже теж намагалася пояснити, я мушу визнати свою долю відповідальності за це.
— Ніхто не заслуговує на образи та насилля, пані Вайт, — сказала Сьюзі. Мабуть, цій фразі їх вчать у школі для консультантів.
— Так, — відповіла Селеста. — Звісно. Я це розумію. І не думаю, що я на це заслуговую. Але я — не жертва. Я опираюся, б’ю його та жбурляю у нього речі. Тож я точнісінько така ж, як він. Часом я все починаю. Я хочу сказати, у нас токсичні стосунки. Нам потрібні певні техніки, стратегії, щоб допомогти нам… допомогти зупинитися. Саме для цього я сюди прийшла.
Сьюзі повільно похитала головою.
— Розумію. Як думаєте, ваш чоловік вас боїться, пані Вайт?
— Ні, — відповіла Селеста. — Не у фізичному плані. Думаю, він боїться, що я його покину.
— Коли трапляються ці «інциденти», чи боїтеся ви?
— Ні. Ну може трішки. — Вона розуміла, куди хилить Сьюзі. — Послухайте, я знаю, наскільки агресивними можуть бути деякі чоловіки, але Перрі та я — не такі, все не так погано. Це погано. Я знаю. У мене немає ілюзій. Але я ніколи не потрапляла у лікарню, абощо. Мені не потрібен притулок, чи сховок, чи як там вони називаються. Я не маю сумнівів, що вам доводиться бачити випадки значно, значно гірші за мій. Зі мною все гаразд. Все прекрасно.
— Ви коли-небудь думали, що можете загинути?
— Ніколи, — швидко відповіла Селеста.
Замовкла.
— Лише одного разу. Це було, коли моє обличчя… Він притиснув мене обличчям до кутка канапи.
Вона пам’ятала відчуття його долоні на потилиці. Її обличчя впиралося у канапу, ніс притиснений до оббивки, ніздрі майже стиснені. Вона щосили пручалася, намагалася вивільнитися, немов наколотий на булавку метелик.
— Не думаю, що він розумів, що робить. Але на якусь мить я подумала, що задихнусь.
— Мабуть, це було дуже страшно, — сказала Сьюзі без інтонації.
— Трохи було, — вона зробила паузу. — Я пам’ятаю пил. Було багато пилу.
На мить Селесті здалося, що вона заплаче: голосно, гірко, витираючи сльози та соплі. На столику поміж ними стояла коробка серветок — саме для таких випадків. Тепер уже потече її туш. І тепер уже вона скидатиметься на єнота, а Сьюзі тоді думатиме: «Ну що, пані, не така ти вже й вишукана, еге ж?»
Вона зупинилася за крок від приниження, подивилася повз Сьюзі. Стала уважно розглядати свою обручку.