Велика маленька брехня

— Не вибачайся.

— І у мене не тхне з рота, — сказала Джейн. — Я перевіряла, ходила до стоматолога — багато разів. Але перед тим ми їли піцу, тож я пахла часником.

То ось вона причина надмірного захоплення жуйками.

— Ти пахнеш ромашками, — сказала Маделін. — У мене гострий нюх.

— Думаю, головним чином то був шок, — сказала Джейн. — Від того, як він змінився. Він здавався таким приязним, і я завжди думала, що непогано розбираюся в людях. Після того я відчувала, що не можу більше довіряти своїм інстинктам.

— І не дивно, — сказала Маделін. А вона його вибрала б? Повелася б на пісню з Мері Поппінс?

— Я не шкодую, — сказала Джейн. — Бо ж у мене є Зіггі. Моє чудо-дитя. Я ніби прокинулась, коли він народився. І для мене він не має нічого спільного з тією ніччю. Маленьке гарненьке дитятко. Лише коли він почав набувати певних рис та перетворюватися на маленьку особистість, я стала думати, що можливо... можливо він міг, розумієш, міг успадкувати щось від батька.

Уперше її голос зірвався.

— Щоразу, коли Зіггі поводиться не так, як завжди, я хвилююся. Як тоді, у день орієнтаційної зустрічі, коли Амабелла сказала, що він її душив. З усіх можливих речей, котрі лише могли б статися — душив. Я не могла повірити. І часом мені здається, що в його очах я бачу щось, що нагадує мені його, і я думаю: а що як мій чудовий гарненький Зіггі має таємну схильність до жорстокості? Що як одного дня він так само вчинить із дівчиною?

— Зіггі не має схильності до жорсткості, — сказала Маделін. Її відчайдушна потреба втішити Джейн переконала її у доброті Зіггі. — Він — чудовий маленький хлопчик. Я впевнена, що твоя мама має рацію, він — реінкарнація твого батька.

Джейн засміялася. Вона взяла телефон та глянула на годинник.

— Так пізно. Тобі треба повертатися додому, до сім’ї. Я тримала тебе увесь цей час, просторікуючи про себе.

— Нічого ти не просторікувала.

Джейн встала. Витягнула руки над головою, її футболка піддерлася, і Маделін побачила худенький, блідий, вразливий животик.

— Дуже тобі дякую, що допомогла мені зробити цей чортів шкільний проєкт.

— Будь ласка, — Маделін також підвелася. Поглянула на аркуш, де Зіггі написав «тато Зіггі». — Ти коли-небудь скажеш йому, як звати його тата?

— Господи, не знаю, — відповіла Джейн. — Може колись, коли йому буде двадцять, коли він буде достатньо дорослим, щоб я могла розповісти йому всю правду і нічого крім правди.

— Може, він помер? — з надією запитала Маделін. — Може, його зрештою дістала карма? Ти не ґуґлила його?