Вибрані твори. Том III
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2010
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-4-8
- Переводчик: за ред. Владислава Носенка
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том III». Краткое содержание книги:
Луї. Хотілось би мені подарувати його вам, сер Патріку. Але я ладен віддати п’ять ґіней, аби не розлучитися з ним.
Ріджон. Ну, коли справа йде про це, то я вам дам шість за нього.
Валпол. Десять.
Луї. Я гадаю, що сер Патрік і морально заслужив його, раз він позував. Чи можу я послати його вам додому, сер Патріку, за дванадцять ґіней?
Сер Патрік. Дванадцять ґіней?! Ні, навіть коли б ви були президентом Королівської Академії, молодий чоловіче! (Він рішуче віддає портрета назад і повертається, знімаючи свого капелюха).
Луї (до Б. Боннінґтона). Ви не хотіли б його взяти за дванадцять, сер Ралфе?
Б. Боннінґтон (проходячи між Луї й Валполом). Дванадцять гіней? Дякую вам! Я беру за цю ціну. (Він бере малюнок і підносить у подарунок серу Патрікові). Прийміть, його від мене, Педді, і нехай вам щастить якомога довше жити, щоб милуватися ним!
Сер Патрік. Дякую! (Ховає малюнок до капелюха).
Б. Боннінґтон. Ми ще не кінчаємо наших розрахунків, містере Дюбеда, — платня мені буде трохи більша за це. (Він також іде, щоб узяти капелюха).
Луї (обурено). Ну, це ж чорти його знають... (Він не знаходить слів). Я швидше застрелився б, ніж зробив би щось таке. Я вважаю, що ви вкрали у мене цей портрет.
Сер Патрік (сухо). Отже, ми таки змусили вас повірити кінець кінцем у мораль, га?
Луї. Ну, гаразд. (До Валпола). Я зроблю для вас новий портрет, коли ви дасте мені обіцяних десять фунтів.
Валпол. Добре. Я заплачу вам, як одержу портрет.
Луї. О, за кого ж ви вважаєте мене? Виходить, ви не вірите мені на честь?
Валпол. У жодному разі!
Луї. Ну, певна річ, коли ви так відчуваєте, ви інакше не могли зробити. Але раніш ніж піти, сер Патріку, дозвольте мені покликати Дженніфер. Я знаю, що вона хотіла б вас бачити, коли не заперечуєте. (Він іде до дверей в сусідню кімнату). А тепер, доки вона прийде, — одне слово. Ви тут усі дуже вільно говорили про мене... до того ж, у моєму власному домі. Я не зважаю на це. Я чоловік і можу сам за себе постояти. Але коли ввійде Дженніфер, будь ласка, пам’ятайте, що вона пані й вважає вас за джентльменів.
Виходить.
Валпол. Ну-ну! (Він безнадійно махає рукою і йде по капелюха).
Ріджон. Чорт би його забрав з його зухвальством!
Б. Боннінґтон. А я зовсім не здивувався б, коли б дізнався, що він з кращого суспільства. Коли мені доводиться зустрічатись з незвичайною витриманістю та почуттям власної гідности, що не мають виразних підстав, я впізнаю в такій людині особу з вищого суспільства.
Ріджон. Скажіть краще, людину з артистичним хистом, Б. Боннінґтоне. Це якраз і врятовує його самопошану.
Сер Патрік. Так створено світ. Порядних людей завжди повчають і бентежать сноби.
Б. Боннінґтон (рішуче зрікається погодитися з цим). Я не бентежусь. Мені хотілось би бачити людину, заприсягаюсь Юпітером, яка мене збентежила б. (Входить Дженніфер). А, місіс Дюбеда! Як ся маєте?
М-с Дюбеда (подає йому руку). Дуже вам вдячна, всім, що прийшли. (Тисне руку Валполові). Дякую вам, сер Патріку. (Тисне руку серу Патрікові). О, відтоді, як я з вами познайомилась, життя стало далеко цінніше. З того вечора в Річмонді я не знала й хвилини страху. А доти не знала нічого іншого, опріч страху. Може, ви сядете й розкажете про наслідки консультації?
Валпол. Я собі піду, коли дозволите, місіс Дюбеда. В мене є справа. Але перш ніж піду, дозвольте мені сказати, що я цілком згодний зі своїми колеґами щодо характеру хвороби. А що ж до причин та лікування, то це не моя справа: я тільки хірург; ці ж усі джентльмени — лікарі, вони й порадять вам. Я маю свої власні погляди, справді маю, і вони дуже добре відомі моїм колеґам. Коли ж я буду потрібний, — а кінець кінцем без цього не обійтися їм — вони знають, де найти мене; і я завжди до ваших послуг. А тим часом, бувайте здорові! (Він виходить, лишивши Дженніфер дуже збентежену його несподіваним відходом і офіційними манерами).
Сер Патрік. І я також попрошу вас пробачити мені, місіс Дюбеда.
Ріджон (занепокоєно). І ви йдете?
Сер Патрік. Так. Я тут не потрібний, а мені треба повертатись. Як вам відомо, мадам, я тепер не практикую і тому не візьму на себе обов’язку лікувати. Лишається його поділити поміж сером Коленсо Ріджоном та сером Ралфом Блумфілдом Боннінґтоном. Вони знають мою думку в цій справі. Бувайте здорові, мадам!
Він уклоняється і йде до дверей.
М-с Дюбеда (затримуючи його). Сподіваюсь, нічого лихого за ним нема, правда ж? Як вам здається, Луї не погіршало?
Сер Патрік. Ні, ні, йому не гірше. Так само, як було й в Річмонді.
М-с Дюбеда. О, дякую вам! А то ви налякали мене. Пробачте мені.
Сер Патрік. Не турбуйтесь, мадам. (Виходить).
Б. Боннінґтон. Ну, місіс Дюбеда, коли мені дозволите взяти хворого...
М-с Дюбеда (боязко, позираючи на Ріджона). Ви? Але я думала, що сер Коленсо...
Б. Боннінґтон (осяяний і переконаний, що він робить їй найщедрішу несподіванку). Моя мила пані, ваш чоловік буде лікуватись у мене.
М-с Дюбеда. Але...
Б. Боннінґтон. Ні слова: я радий бути вам корисний. Сер Коленсо буде там, де йому й личить бути — в бактеріологічній лабораторії. Я ж буду на своєму власному місці біля ліжка хворого. Вашого чоловіка лікуватимуть так, ніби він член королівської родини. (М-с Дюбеда бентежиться, ніби збираючись протестувати). Ніякої подяки, це тільки збентежило б мене, запевняю вас. Дозвольте мені спитати, чи ви дуже зв’язані з цим приміщенням? Розуміється, автомобіль тепер зводить віддаль нанівець, але мушу визнати, що коли б ви були трохи ближче до мене, це було б зручніше...
М-с Дюбеда. Бачите, приміщення й майстерня потребують догляду. Я так мучилась, живучи в окремому приміщенні. Наймички тепер такі страшенно нечесні.
Б. Боннінґтон. Ах! Та невже? Невже? Ласкава ж моя!
М-с Дюбеда. Я ніколи не мала звички замикати речі. Я так багато нехтувала дрібними сумами. Нарешті трапився жахливий випадок: зникла кредитка на п’ять фунтів. Підозра впала на покоївку, а вона рішуче заявила, що це їй дав Луї. А він не дозволив мені вживати будь-яких заходів, він до того вразливий, що такі речі доводять його до божевілля.
Б. Боннінґтон. Ах! Гм... Гм... так, не кажіть більше. Місіс Дюбеда, ви не рушайте звідси. Коли гора не йде до Магомета, то Магомет мусить іти до гори. Ну, мені час іти. Я напишу вам і призначу, коли прибути. Ми почнемо спонукати фагоцити, певне, у... у... вівторок, але я дам вам знати. Довіртесь мені й не турбуйтесь; регулярно їжте, добре спіть, тримайте себе в доброму настрої; підтримуйте веселий настрій у нашого пацієнта; надійтесь на ліпше; нема кращих ліків за принадну жінку; ніякі ліки так не розважать; нема способів, кращих за науку. Бувайте здорові, бувайте здорові, бувайте здорові! (Тиснуть одне одному руки, вона надто приголомшена, щоб говорити; він, уже виходячи, спиняється, щоб сказати Ріджонові). На вівторок уранці пришліть мені слоїк міцного антитоксину. Будьте ласкаві, зробіть! Не забудьте! Бувайте здорові! Бувайте здорові! (Виходить).