Вибрані твори. Том III
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2010
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-4-8
- Переводчик: за ред. Владислава Носенка
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том III». Краткое содержание книги:
Ріджон (поволі). Місіс Дюбела! Невже ви справді вірите в мої знання та хист так, як оце кажете?
М-с Дюбеда. Абсолютно. Я не вмію вірити наполовину.
Ріджон. Я знаю це. Ну, тоді я хочу зробити спробу — жорстоку спробу. Чи повірите мені, коли я скажу, що я розумію все, що ви мені щойно сказали; що я хотів би прислужитись вам тільки як найпевніший ваш друг, і що ваш герой мусить бути порятований для вас.
М-с Дюбеда. О, даруйте мені. Даруйте мені за все, що я сказала. Ви порятуєте його для мене.
Ріджон. З усією щирістю. (Вона цілує йому руку. Він мерщій устає). Ні, ви не дослухали до кінця. (Вона також устає). Ви мусите повірити мені, коли я кажу вам, що єдина змога врятувати героя — це передати Луї на піклування сера Ралфа.
М-с Дюбеда (рішуче). Ви це самі кажете. Я не маю більше сумніву. Я вам вірю. Дякую вам.
Ріджон. Прощайте. (Вона хапає його руку). Сподіваюсь, що наша дружба буде стала.
М-с Дюбеда. Атож. Моя дружба скінчиться тільки зі смертю.
Ріджон. Зі смертю кінчається все, правда ж? Бувайте здорові.
Жалісно зітхнувши й поглянувши на неї, хоч вона цього й не зрозуміла, він виходить.
Дія четверта
Майстерня. Мольберт відштовхнутий до стіни. Кардинал, що репрезентує смерть, тримаючи свою косу та піскового годинника, як скіпетр та глобус, сидить на троні. На вішалці капелюхи сера Патріка та Блумфілда Боннінґтона. Валпол, входячи, вішає свого капелюха поруч з іншими. Чути стукіт. Він відчиняє двері й застає там Ріджона.
Валпол. Здоров, Ріджоне!
Обоє виходять на середину кімнати, знімаючи свої рукавички.
Ріджон. Що сталося? По вас також послали?
Валпол По нас усіх послано. Я щойно прибув, але його ще не бачив. Доглядачка каже, що старий Педді Куллен з Б. Боннінґтоном тут уже з півгодини. (Сер Патрік з виразом, що свідчить про лихі події, виходить із сусідньої кімнати). Ну, що з ним сталося?
Сер Патрік. Підіть подивіться. З ним зостався Б.Боннінґтон.
Валпол виходить. Ріджон збирається йти всіл за ним, але сер Патрік його спиняє поглядом.
Ріджон. Що сталось?
Сер Патрік. Пригадуєте руку Дженні Марш?
Ріджон. Невже ж те саме сталося?
Сер Патрік. Те ж самісіньке. Його легеня згоріла, як у Дженні рука. Я ніколи не бачив подібного випадку. За три дні в нього сухоти зробили те, що може статись тільки за три місяці.
Ріджон. Боннінґтон, очевидно, впорснув зародки під час неґативної фази.
Сер Патрік. Неґативної чи позитивної, але юнака не стало. Він не доживе сьогодні й до після обіду. Він помре раптово; мені часто доводилось бачити такі випадки.
Ріджон. Мене турбує, щоб тільки встиг він померти, доки дружина не розпізнає цілком його. Я цього й сподівався.
Сер Патрік (сухо). Трохи жорстоко, що юнак буде вбитий тільки тому, що його дружина надто високої думки про нього. На щастя, мало кому з нас загрожує така небезпека.
Сер Ралф виходить з сусідньої кімнати, швидко підходить і стає поміж ними, по-людському зосереджений, але, як лікар, чванливий і балакучий.
Б. Боннінґтон. Ах, це ви, Ріджоне! Педді, звичайно, вам уже сказав?
Ріджон. Так.
Б. Боннінґтон. Надзвичайно цікавий випадок. Ви знаєте, Коллі, заприсягаюсь Юпітером, коли б я не знав, як певний науковий факт, що я сприяв фагоцитам, то сказав би, що сприяв якимось іншим процесам. Як усе це пояснити, сер Патріку? Як усе це зрозуміти, Ріджоне? Невже ми надміру сприяли фагоцитам? Невже вони не тільки поїли бацили, але напали й зруйнували також і червоні тільця? На можливість такого процесу вказує мені блідість пацієнтова. Чи не почали вони нарешті самих себе пожирати в легені? А може, вони пожерли й легеню? Про цей випадок я напишу статтю.
Валпол повертається дуже серйозний, навіть уражений. Він стає між Б. Боннінґтоном та Ріджоном.
Валпол. Леле! Боннінґтоне, це ви наробили такого?
Б. Боннінґтон. Що ви хочете цим сказати?
Валпол. Убили його. Найгірший випадок знехтуваного кровоотруєння, яке я будь-коли бачив. Надто пізно тепер що-небудь робити. Він помре під анестезією.
Б. Боннінґтон (ображено). Убив! Справді, Валполе, коли б вас так добре не знали, як мономана, я поставився б до цього виразу дуже серйозно.
Сер Патрік. Ну, ну! Коли б ви обоє убили стільки людей, як я свого часу, ви б себе поводили тихше. Ходімо й погляньмо на нього, Коллі!
Ріджон і сер Патрік виходять у сусідню кімнату.
Валпол. Перепрошую, Боннінґтоне. Але це є кровоотруєння.
Б. Боннінґтон (виявляючи свою нестримно-добру натуру). Мій любий Валполе! Все є кровоотруєння. Але заприсягаюся власною душею, я вже не стану знову вживати тих ліків Ріджонових. Що мене так вразило з того, що ви допіру сказали, так це те, що (хай це буде між нами) сам Ріджон встругнув такого гусака нашому молодому другові.
Із сусідньої кімнати входить Дженніфер, виснажена й прибита нещастям, але, як завжди, лагідна; підходить і стає поміж ними. На ній білий фартух.
М-с Дюбеда. Що мені робити? Та людина, що домагалася мене бачити й запевняла, що в неї дуже важлива справа до Луї, — то газетяр. Замітка, що з’явилась у газеті сьогодні вранці, каже, що Луї серйозно хворий, і ця людина хоче зробити інтерв’ю з ним. Як можуть бути люди такі грубо-безсердечні?
Валпол (кидаючись гнівно до дверей). Дозвольте мені з ним розправитись.
М-с Дюбеда (спиняючи його). Але Луї домагається побачитися з ним: він ледве не плаче: каже, що далі не може залишатись у своїй кімнаті, що хоче (вона змагається з риданням) умерти в своїй майстерні. Сер Патрік каже, що можна задовольнити його бажання і що це не зашкодить йому. Що ж нам робити?
Б. Боннінґтон (підбадьорливо). Ну, звісно, послухатись дуже доброї поради сера Патріка. Як він каже, це йому не може зашкодити; а може, без.сумніву, бути дечим і корисно, великою мірою корисно. Там буде йому далеко краще.
М-с Дюбеда (трохи потішена). Покличте сюди того чоловіка, містере Валполе, І скажіть, що він може бачити Луї, тільки не повинен стомлювати його розмовами. (Валпол потакує головою й виходить у надвірні двері). Сер Ралфе, не гнівайтесь на мене, але Луї помре, коли залишиться тут. Я мушу забрати його в Корнуолл, він там видужає.
Б. Боннінґтон (засяявши дивною усмішкою, ніби Дюбеда вже порятований). Корнуолл! Це місце саме для нього. Чудове місце для легенів. Як нерозумно було з мого боку не подбати про це раніш! Кінець кінцем, ви найкращий його лікар, мила пані. Натхненна думка! Корнуолл, звичайно. А, так, так!
М-с Дюбеда (заспокоєна й розчулена). Ви надто добрий, сер Ралфе. Але не подавайте мені так багато надії, інакше я заплачу; а Луї цього не може терпіти...
Б. Боннінґтон (м’яко протестуючи, кладе свою руку їй на плече). Ходімо до нього й допоможімо його перенести. Корнуолл. Звичайно! Звичайно! Саме те, що йому потрібно. (Обоє виходять у спальню).