Вибрані твори. Том III
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2010
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-4-8
- Переводчик: за ред. Владислава Носенка
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том III». Краткое содержание книги:
Ріджон. Ви знову, здається, зовсім збентежені? (Вона ледве не плаче). Чого саме? Ви розчаровані?
М-с Дюбеда. Я знаю, що повинна бути вдячна. Повірте мені, я дуже вдячна. Але... але...
Ріджон. Ну?
М-с Дюбеда. Я так була вже настроєна, щоб Луї лікували ви.
Ріджон. Але ж сер Ралф Блумфілд Боннінґтон...
М-с Дюбеда. Так, я знаю, знаю. Це великий привілей — лікуватись у нього. Але, ох, я хотіла, щоб лікували ви! Я знаю, що це нерозумно; я не можу цього пояснити, але мій інстинкт рішуче підказує мені, що ви вилікували б його. І я не маю... не маю тієї ж певности щодо сера Рал-фа. Ви ж мені обіцяли! Чому ж ви тепер зрікаєтесь?
Ріджон. Я вам про це вже казав. Я не можу взяти ще одного хворого.
М-с Дюбеда. Але ж у Річмонді?
Ріджон. У Річмонді я думав, що можу звільнити місце ще для одного хворого. Але мій старий приятель доктор Бленкінсоп потребує цього місця. Його легеня охоплена процесом.
М-с Дюбеда (не зворушена важливістю такого вибору, як Бленкінсоп). Ви говорите про того підстаркуватого чоловіка, того придуркуватого...
Ріджон (рішуче). Я говорю про того джентльмена, що тоді обідав з нами — прекрасну й чесну людину, життя якої таке ж цінне, як і всякої іншої. Я умовився, що візьмуся лікувати його, а сер Ралф Блумфілд Боннінґтон візьметься лікувати містера Дюбеда.
М-с Дюбеда (обурено, повертаючись до нього). Тепер я бачу, в чому тут річ. О, у вас промовляють заздрощі, банальність, жорстокість. А я думала, що ви стоїте понад усім цим.
Ріджон. Що ви цим хочете сказати?
М-с Дюбеда. О, ви думаєте, що я цього не знаю? Ви думаєте, що раніш нічого такого не траплялось зі мною? Чому всі настроєні проти нього? Ви не можете йому простити, що він вищий за вас? Що він розумніший, відважніший? Що він великий художник?
Ріджон. Так. Я можу простити йому все це.
М-с Дюбеда. Чи можете ви сказати що-небудь проти нього? Я викликаю на герць кожного, хто настроєний проти нього, викликаю віч-на-віч сказати, що він лихого заподіяв, яку неблагородну думку він висловив. Усі мені завжди зізнавались, що вони не можуть нічого лихого сказати про нього. Я тепер викликаю на герць вас. У чому ви винуватите його?
Ріджон. Я такий же, як і всі інші. Віч-на-віч я не можу сказати нічого лихого про нього.
М-с Дюбеда (незадоволено). Але ви змінили своє поводження. До того ж ви порушили свою обіцянку — улаштувати його в себе як свого пацієнта.
Ріджон. Мені здається, ви безпідставно це кажете. Ви мали для нього найкращі медичні поради в Лондоні; його взявся лікувати цей видатніший лікар. Напевне...
М-с Дюбеда. О, як жорстоко з вашого боку говорити мені це. Виходить, ніби все гаразд, і тільки я неправа. Але я права. Я вірила вам, а всім іншим не вірила. Ми бачили так багато лікарів — і я нарешті прийшла до того висновку, що вони тільки говорять і нічого не можуть зробити. Зовсім інша справа з вами. Я почуваю, що ви розумієте його хворобу. Ви мусите вислухати мене, докторе. (Раптом занепокоївшись). Я часом не образила вас, називаючи доктором і не величаючи вас повним титулом?
Ріджон. Я ж і є доктор. Але не раджу вам так називати Валпола.
М-с Дюбеда. Що мені за клопіт до Валпола! Це ви мусите бути мені за друга. О, чи не будете ви ласкаві сісти й вислухати мене, всього тільки хвилин п’ять. (Він похмуро згоджується й сідає на канапу. Вона сідає на стілець від мольберта). Дякую вам. Я вас довго не затримаю. Але мушу сказати вам усю правду. Послухайте! Я знаю Луї так, як ніхто в світі не знає його й не може знати. Я — йому дружина. Я знаю, він має деякі вади: нетерплячість, вразливість, навіть егоїзм йому здаються надто банальні, щоб їх помічати. Я знаю, що інколи він ставить знайомих у ніякове становище грошовими справами, бо він стоїть понад усім цим і не може зрозуміти, як звичайні люди такої ваги надають грошам. Скажіть мені... він... він позичав у вас грошей?
Ріджон. Щось просив якось у мене.
М-с Дюбеда (плаче знову). О, мені так прикро... так прикро. Але він більш ніколи цього не робитиме: в тім я ручусь своїм словом. Він дав мені обіцянку отут, у цій кімнаті, якраз перед тим, коли ви прийшли, а він нездатний порушити своє слово. Це єдина справжня вада в нього; тепер і з цим покінчено раз і назавжди.
Ріджон. Невже це тільки єдина його вада?
М-с Дюбеда. Може, інколи він іще слабкий щодо жінок, бо вони упадають за ним і полюють на нього. Авжеж, коли він заявляє, що не визнає моралі, звичайні побожні люди вважають, що він мусить бути лихий. Ви можете зрозуміти, що все це створює поголоски про нього та плітки, аж нарешті й добрі друзі відвертаються від нього.
Ріджон. Так, я розумію.
М-с Дюбеда. О, коли б ви тільки отак, як я, знали інші його властивості! Ви знаєте, докторе, що коли б Луї знечестив себе якимсь справді лихим вчинком, я сама б себе вбила.
Ріджон. Ну, не вболівайте так!
М-с Дюбеда. Так, я вбила б себе. Ви цього не розумієте, бо родились на сході.
Ріджон. А ви хіба багато бачили світу у своїм Корнуоллі?
М-с Дюбеда (наївно). О, так. Але там я бачила щодня красу природи, більш ніж ви будь-коли її бачили тут у Лондоні. Людей я там бачила мало, коли під цим ви розумієте світ. Я була одиначка у своїх батьків.
Ріджон. Це багато чого пояснює.
М-с Дюбеда. Я багато плекала мрій, але нарешті всі вони прийшли до одної мрії.
Ріджон (злегка зітхаючи). Так, звичайної мрії.
М-с Дюбеда. Невже звичайної?
Ріджон. Так, я здогадуюсь. Ви мені, однак, не сказали, яка ж то ваша мрія.
М-с Дюбеда. Я не хотіла марнувати свого життя. Сама я нічого не могла зробити, проте мала невелику власність і могла б цим допомогти. Я навіть була трохи гарна: не думайте про мене, що була я марнославна, гаразд це розумівши. Я знала, що геніальним людям завжди напочатку доводилося страшенно змагатися із злиднями, і що ними нехтували. Моя мрія була — допомогти одному з них і внести в його життя деяку принадність і щастя. Я благала небо послати мені таку людину. Я глибоко вірю, що Луї мені послано у відповідь на мою молитву. Він так мало скидався на інших людей, що траплялися мені, як берег Темзи на береги Корнуоллі. Він бачив усе, що бачила я, і все це малював для мене. Він розумів усе. Він прийшов до мене, як дитина. Ви тільки уявіть, докторе: він ніколи не хотів навіть одружитись зі мною; він ніколи не думав про такі речі, про які всі інші люди думають. Я мусила сама це запропонувати. Він відповів, що не має зовсім грошей. Коли ж я зізналась йому, що в мене є трохи коштів, він мовив, як хлопчик: «О, дуже добре». Він іще й досі такий самий, зовсім не зіпсута людина, великий поет і художник у своїх мріях, і дитина у своїх звичках. Я віддала йому себе і все, що мала, щоб він міг розвинути яскраво і повною мірою свій хист. Коли б я втратила в нього віру, це значило б — банкрутство й катастрофа всього мого життя. Я повернулась би до Корнуоллі й померла б. Я могла б вам показати й кручу, з якої я кинулась би. Ви мусите його вилікувати, ви мусите знову зробити його для мене зовсім здоровим. Я знаю, що тільки ви можете зробити це, й ніхто інший... Я благаю вас не відмовляти мені в тому, про що я хочу вас прохати. Візьміть ви самі Луї, а сер Ралф нехай лікує доктора Бленкінсопа.