Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Зрозуміло, що переконувати делегатів такого поважного церковного зібрання мусили шановні, фахові люди, знані в Європі.
До таких належали:
1. Митрополит Григорій Цамблак.
2. Князь Свидригайло — молодший брат польського короля Ягайла.
3. Князь Олександр Турівський — учасник Грюнвальдської битви, один із її полководців.
4. Князь Василь Красний - нащадок першого руського короля Данила.
Та що цікаво, якщо перші три представники Великого Литовсько-Руського князівства і Польщі на Констанцькому Вселенському Соборі відомі й виступали під своїми іменами — митрополит Григорій, князь Свидригайло, то князь Василь Красний знаний на тому зібранні як Гедігольд. Отака трапилася метаморфоза. Поляки з московитами використали цей факт, аби підкинути до української історії черговий «доважок брехні».
Тому й Петро Монтигердович, що правив Поділлям у 1424–1425 роках, і Іван Довгірд (1426–1430), скоріше за все, були руськими (українськими) князями з родини Галицьких-Острозьких. На мою думку, то були сини брата Федора Острозького, які й посіли свою давню предківську землю.
Що й сполошило зайшлу на Поділля польську шляхту, яка влаштувала заколот після смерті князя Вітовта в 1430 році, скинувши рід князів Галицьких з князівського престолу в Кам’янці.
Про те, що Василь Красний був не звичайним намісником (старостою) Вітовта на Подільській землі у 1411–1423 роках, свідчить давній документ на пергаменті, датований 1421 роком. Послухаємо:
«У Варшавському Головному архіві давніх актів зберігається пергаментний документ, який датований у Червоногроді 19 травня 1421 р. Його виставлено від імені Гедигольда, який іменує себе генеральним подільським старостою, для Теодорика з Бучача, котрому силою цього документа за 20 кіп грошів записується пустка Дрогичів у Червоногродському повіті (волості) на річці Дністер…
Отже, маємо справу з єдиним на сьогодні документом, виставленим намісником князя Вітовта на території Західного Поділля. Найбільшою несподіванкою у ньому є титул Гедигольда — генеральний подільський староста! Чому він так себе назвав?..» [45, с. 104–105].
Внизу на сторінці 105 є така заувага:
«Перша згадка про старосту на Поділлі за Владислава Ягайла з використанням у титулатурі означення генеральний походить з 6 червня 1431 р.» [45, с. 105].
А на попередній сторінці є ще й така примітка:
«За інформацією, люб’язно наданою керівником першого відділу архіву, паном др. Міхалом Кулєцьким, цей документ було придбано у 1960 році з приватних рук» [45, с. 104].
Як свідчить варшавський документ, знаному Теодорику з Бучача землю у 1421 році продав особисто Гедігольд, він же князь Василь Красний. Тобто, він був власником тієї землі! Значить, існувало удільне Подільське князівство після вигнання з нього роду Коріатовичів 1394 року. Шкода тільки, що поважний український історик, зробивши, по суті, такі неординарні історичні відкриття, став плутано ліпити їх до старих московських догматів. Хоча — цілком зрозуміло, чому: пройшов школу так званої імперської московської професури.
Є ще одне свідчення фальшування історичного полотна Подільської землі у 1394–1411 роках, тобто у вигадані роки «першого володіння Поділлям короля Ягайла».
Побачивши, що Подільське удільне князівство повністю перебрав до рук рід руських (українських) князів Галицьких (Острозьких), — Василь Красний (Гедігольд), князь Петро (Петро Монтигердович), князь Іван (Іван Довгірд), — польська католицька шляхта, підбурена католицькими священиками, скоріше за все, узгодивши свої дії з королем Ягайлом, вчинила на Поділлі заколот. Тоді обманом узяли в полон молодого князя Івана Галицького (Острозького) та захопили столицю землі Кам’янець (Подільський). Це сталося 1430 року, після смерті Великого Литовсько-Руського князя Вітовта. Діяли поляки хитро й несподівано, як завжди, коли увага русичів (українців) була прикута до кончини свого правителя.
Ось як описав Юхим Сіцінський захоплення поляками столиці Поділля:
«І от, як тільки Витовт умер, польські пани із королівських придворних пробираються на Червону Русь, тут набирають польської шляхти і під проводом панів Бучацьких посуваються до Кам’янця й в листопаді з’являються в Кам’янці. Тут ще не знали про смерть Витовта. Тоді подільські (польські. — В.Б.) шляхтичі, на чолі яких, по словам Длугоша, були Кам’янецький біскуп Павел з Боянчиць, колишній кам’янецький староста Грицько Кердеєвич і звісні в пізнішій історії Поділля три брати Бучацькі — Федір, Михайло й Мужил, викликали до себе Кам’янецького намісника Довгірда (князя Івана. — В.Б.) й ув’язнили його. Литовська (українська. — В.Б.) залога не встигла опам’ятатися і попала в руки поляків.