Рукопис, знайдений у Сараґосі

— І їй це справді винятково добре вдалося! — вигукнув я. — Цей чудовий палац слушно може бути названий земним раєм.

Від цих слів принцеса обурено підвелася й сказала:

— Синьйоре Роматі, я вже просила тебе, щоб ти не вживав цього слова, — після чого почала сміятися, але якимось страшним і судомним сміхом, весь час повторюючи: — так… раєм… земним раєм… знайшов про що говорити… про рай.

Ця сцена почала робитися прикрою; врешті-решт принцеса зробилася дивно суворою і, грізно на мене глянувши, звеліла мені слідувати за нею.

Вона відчинила двері, і ми опинилися у великому підземеллі, в глибині якого поблискувало немовби срібне озеро, яке насправді було зі ртуті. Принцеса сплеснула долонями, і я побачив човен, керований жовтим карликом. Ми сіли в човен, і лише тоді я побачив, що карлик має обличчя із золота, діамантові очі й коралові уста. Одне слово, це був автомат, який за допомогою маленьких весел надзвичайно вправно різав ртутні хвилі, женучи човен вперед. Цей нового роду перевізник вийшов з нами біля підніжжя скелі, яка розкрилася, і ми знову увійшли до підземелля, де тисячі інших автоматів представили нам найдивовижніше видовище. Павичі розпускали хвости, усіяні коштовними каменями, папуги зі смарагдовими перами літали над нашими головами, негри з чорного дерева приносили в золотих полумисках вишні з рубінів і виноград з сапфірів — незліченні кількості найдивовижніших предметів наповнювали ці чудесні склепіння, яких не можна було охопити поглядом.

І тоді, сам не знаю чому, в мене знову прокинулося бажання повторити те нещасне порівняння про рай, аби переконатися, яке враження це слово тепер справить на принцесу. Тож, піддавшись недоречній цікавості, я сказав:

— І справді, можна сказати, що ти, синьйоро, володієш раєм на землі.

Проте принцеса щонайпривітніше мені посміхнулася й сказала:

— Щоб ти краще міг судити про всі задоволення, які пропонує ця садиба, я познайомлю тебе з частиною моїх слуг.

З цими словами вона вийняла золотий ключик з-за пояса й відімкнула величезну скриню, покриту чорним оксамитом зі срібними оздобами. Коли віко відскочило, я побачив, як звідти виходить кістяк і наближається до мене в грізній позі. Я вихопив шпагу, але кістяк, відірвавши собі ліву руку, використав її замість зброї і розлючено напав на мене. Я досить добре захищався, але тут зі скрині виліз другий кістяк, виламав ребро у першого й з усіх сил ударив мене ним по голові. Я схопив його за шию, але він обхопив мене кістлявими руками й хотів повалити на землю. Нарешті я зумів позбутися його, але тут третій кістяк виповз зі скрині й приєднався до перших двох. За ним з’явилися три інші. Тоді, не маючи надій перемогти в такій нерівній боротьбі, я впав на коліна перед принцесою і почав благати про милосердя.