Хрест із сапфірами

Він кивнув у бік рудоволосої жінки, котра сиділа на лавці. Вона підняла своє обличчя, і сльози поволі висихали на її чарівному обличчі. Та вона пильно дивилася на мертвого, і в її очах був якийсь несамовитий блиск.

Всечесний Вільфред Боен зробив якийсь безвольний жест, так ніби він не бажає нічого знати. А от отець Бравн стріпав з рукава трохи попелу, котрий налетів з кузні, і, як завжди, байдуже продовжував:

— Ви схожі на багатьох лікарів. Ваше розумування стосовно душі дуже значуще. А от що стосується фізичного аспекту справи, то це просто неможливо. Я погоджуся з вами, що жінка хоче вбити свого співучасника зради більше, аніж потерпілий чоловік. І погоджуся, що жінка завжди вибере малий молоток, а не величезний. Та є одна трудність фізичного, знаєте, характеру. Жодна жінка не зможе отак розтрощити чоловічий череп, як оце ми бачили. — Він хвилину задумався і продовжував. — Інспектор та й інші взагалі ще не взяли цього до уваги. Цей чоловік зараз лежить в залізному шоломі, і удар роздробив його так, ніби він був зі скла. Та ви подивіться на цю жінку й на її руки.

Знову запанувала тиша, а потім трохи сердито відізвався доктор:

— Ну, знаєте, я, звичайно, можу й помилятися. Заперечення можна знайти для всього. Та в одному я переконаний: жоден чоловік, окрім ідіота, звичайно, не схопиться за такий малий молоток, якщо під рукою є великий.

Вільфред Боен нахилився, схопився руками за голову і скуйовдив своє нещасне жовте волосся. Потім опустив руки й закричав:

— Ось воно, ключове слово! Ви мені підказали! — він продовжував, приховуючи хвилювання. — Ви щойно сказали: «Жоден чоловік, окрім ідіота, не схопиться за малий молоток».

— Так, — сказав доктор. — І що?

— Як що?! Це й був ідіот.

Всі погляди зосередилися на ньому, і настоятель храму продовжував вже гарячково і з якимось ледь не жіночим хвилюванням:

— Я — священик, — кричав він, — а священик не має права проливати чиюсь кров. Я... тобто я не можу послати когось на шибеницю. Дякувати Богові, я зрозумів, хто винний у цьому злочині, та його неможливо послати на шибеницю.

— Тобто ви не будете його звинувачувати? — запитав доктор.

— Його не можна повісити, навіть якщо я звинувачуватиму його, — відповів Вільфрід із щасливою посмішкою, у котрій було щось дике. — Коли сьогодні вранці я зайшов до церкви, то побачив, що там молиться божевільний бідний Джо, він хворий від народження. Бог його знає, що то була за молитва. Вам, напевно, відомо, що в деяких народних віруваннях присутня думка, що божевільні читають молитви навпаки. Цілком можливо, що цей божевільний молився перед тим, як убити. Коли я востаннє поглянув на Джо, то побачив, що він поряд з моїм братом. І той знущається з нього.