Гаррі Поттер і напівкровний принц

- Але ж вона й справді народила від нього дитину.

- Так, але тільки через рік після шлюбу. Том Редл покинув її ще вагітною.

- А що сталося? - здивувався Гаррі. - Чому припинилася дія любовного зілля?

- І знову це тільки припущення, - сказав Дамблдор, - але мені здається, що Меропа, безмірно закохана в чоловіка, просто не захотіла й надалі утримувати його чарами. Думаю, вона сама перестала давати йому зілля. Можливо, закохана до нестями, вона переконала себе, що він і так у неї закохається. Можливо, думала, що він залишиться заради дитини. Якщо це й так, то вона помилилася. Він її покинув, ніколи більше не бачив і ніколи навіть не намагався довідатися, що сталося з його сином.

Небо за вікном було вже чорне, як смола, і лампи в Дамблдоровім кабінеті, здавалося, засяяли ще яскравіше, ніж досі.

- Думаю, Гаррі, на сьогодні досить, - сказав за якийсь час Дамблдор.

- Так, пане директоре, - погодився Гаррі.

Він підвівся, але не виходив.

- Пане директоре… чи це так важливо - знати про Волдемортове минуле?

- Думаю, дуже важливо, - відповів Дамблдор.

- І це… це якось пов'язано з пророцтвом?

- Цілком і повністю.

- Ясно,-трохи збентежено сказав Гаррі, хоч відповідь його й заспокоїла.

Він було рушив до виходу, але тут йому стрельнуло в голову ще одне запитання, і він обернувся.

- Пане директоре, чи я можу розповісти Ронові й Герміоні про все, що ви мені казали?

Дамблдор якусь мить пильно на нього дивився, а тоді сказав:

- Думаю, пан Візлі та панна Ґрейнджер уже довели, що їм можна довіряти. Але, Гаррі, скажи їм, що про все це не повинен знати більше ніхто. Буде погано, якщо розійдуться чутки, ніби я добре знаю або здогадуюся про Волдемортові таємниці.