Гаррі Поттер і напівкровний принц

- Вона не наша, - озвався юнацький голос. - Нам належить усе по той бік долини, а ця хатина - власність старого волоцюги Ґонта та його дітей. Його син несповна розуму, послухала б ти, що про них розповідають у селі…

Дівчина розсміялася. Брязкіт і цокіт наближалися. Морфін хотів було встати з крісла.

- Сиди, - погрозливо просичав його батько парселмовою.

- Томе, - знову пролунав дівочий голос, цього разу так близько, що вони вже явно мусили бути біля самої хатини, - може, я помиляюся… невже хтось прибив до дверей змію?

- Господи, справді! - здивувався юнак. - Це того сина робота, про якого я тобі казав, що в нього не все нормально з головою. Не дивися на це, люба Сесіліє. Брязкіт і цокіт почали віддалятися.

- "Люба", - прошепотів Морфін парселмовою, дивлячись на свою сестру. - Він назвав її "люба". Отже, він тебе не захоче.

Меропа стояла біла-білісінька. аж Гаррі здалося, що вона от-от зомліє.

- Що таке?- різко запитав Ґонт, також парселмовою. поглядаючи то на сина, то на дочку. - Що ти сказав. Морфіне?

- Вона любить дивитися на того маґла, - пояснив Морфін, зловісно втупившись у перелякану сестру. - Коли він проїжджає, вона завжди в садку, підглядає за ним з-за живоплота. А минулої ночі…

Меропа благально засмикала головою, але Морфін безжально повів далі:

- Висунулася з вікна, чекаючи, коли він їхатиме додому.

- Висунулася з вікна, щоб подивитися на маґла? - спокійно перепитав Ґонт.

Уся трійця Ґонтів, здавалося, забула про Оґдена, спантеличеного й роздратованого черговою порцією незбагненного сичання та скрипу.

- Це правда?-Ґонт погрозливо підійшов на один-два кроки до смертельно переляканої дівчини. - Моя дочка… чистокровний нащадок Салазара Слизерина… запрагнула мерзенного, брудножильного маґла?

Меропа несамовито закрутила головою, втискаючись у стіну. Видно було, що слова застрягли їй у горлі.

- Але я йому, батьку, показав!-хихикнув Морфін. - Я йому таке втнув, коли він проїжджав! Він уже не був такий гарний, коли його всього обсипало кропивницею, правда, Меропо?

- Ти, мала паскудна сквибко, брудна зраднице роду!-заревів Ґонт, втрачаючи контроль над собою, і його пальці зімкнулися на доччиному горлі. Гаррі й Оґден одночасно закричали:

- Ні!

Оґден підняв чарівну паличку й крикнув:

- Релашіо!

Ґонта відкинуло від дочки: він зачепився за стілець і гепнувся спиною об підлогу. Морфін люто заревів, вистрибнув зі свого крісла й кинувся на Оґдена, розмахуючи закривавленим ножем і безладно вистрілюючи з чарівної палички різними закляттями.

Оґден, рятуючись, кинувся тікати. Дамблдор показав, що треба бігти за ним, і Гаррі негайно його послухався. Від Меропиного вереску аж у вухах позакладало.

Оґден помчав доріжкою вгору, вискочив, затуляючи голову руками, на головну вулицю і зіштовхнувся з лискучим гнідим конем, на якому сидів напрочуд вродливий чорнявий юнак. Юнак і гарненька дівчина, що їхала поруч на сірому коні, вибухнули реготом, побачивши, як Оґден відлетів, неначе м'яч, від кінського боку й, петляючи, побіг по дорозі, з голови до п'ят у пилюці, а його сюртук розвівався в нього спиною.