Індоарійські таємниці України

Ще одна Ґовардгана в Західній Індії. За переказами, гора постала від попелу спаленого демона Кеші, «Косатого» (Крішна теж має епітет Кешава — «Косатий», «Довгокосий»). Гора називалася Ґовардгана нібито через те, що на ній росла соковита й запашна трава, від якої худоба гладшала й добре плодилася. За деякими джерелами, на вершині гори росла розлога смоква, віття якої сягало на цілу йоджану (десь 14 км — відстань, яку долає тяглова тварина без розпрягання (йоджана й означає «запряг», «запряжка»). Відвідати це священне місце означало позбутися всіх своїх гріхів. Знаходиться воно біля міста Насік у Бомбейській окрузі. Гора інакше називалася Ґовардганапур, по-нашому Ґовардганопіль. Судячи з усього, вона відігравала важливу роль при деяких царських династіях. Один із царів, повідомляють знайдені написи, звів тут навіть будинок відпочинку. Ідентифікується із сучасним великим селом Ґовардган-Ґанґапур на правому березі Ґодаварі; ця ріка в своїй назві теж містить ґо. Інша назва ріки — Ґаутамі, де ґау — різновид го. У водах Ґодаварі, за «Рамаяною», щодня купався Рама, коли перебував тут у вигнанні.

Основним багатством давнього індійця була худоба, насамперед бики й воли — тяглова сила, й корови, які давали найважливіший харч. Ведійські арії найчастіше просили у богів корів. Поняття «війна» означалося терміном ґавішті — «прагнення корів» (РВ, І 91.23). Корова у багатьох давніх релігіях — символ родючості, достатку й благоденства. В індійській міфології корова Камадгену виконує всі бажання людини.

Чарівна корова Сурабга, що зродилася при творенні світу, пра<202>мати корів і великої рогатої худоби, постійно цідить молоко — есенцію з шести життєвих соків землі. Один струмінь того молока утворив Молочний океан, береги якого пишно квітують і вкриті піною, як щойно надоєне молоко. Тут живуть найбільші праведники пхенапи — «пінопивці» (санскр. phena = укр. піна). Сурабга — мати бога Рудри, тотожного нашому Родові. Іпостась Рудри — рудий бик. На Росі стояв літописний Родень, а асури вкрали в Індри корів і сховали за річкою Раса (хінді — Рас).

У «Рігведі» найчастіше згадуються корова й бик. Проміння вранішнього сонця чи ранкової зорі, дощові хмари, водяні потоки порівнюються з коровами. Ведійські богині виступають у подобі корів, як, скажімо, Прішні — Земля, яка часто називається Коровою. «Ріґведа» прямо мовить, що пістрява, ряба дійна корова — це Земля, а бик із прекрасним сім’ям — Небо. У «Ріґведі», гомерівському епосі й латині слово із значенням «вим’я» означає і «достаток», «багатство». Шумерський Енку — божество води й мудрості, творець Усесвіту, постає ярим биком, що з’єднується з рікою в подобі корови. У грецькій і близькосхідних міфологіях відомі оповіді про богів, які закохуються в корів. Зевс у подобі бика викрав у дружини прекрасну Європу. Геру, дружину Зевса, називають «волоокою», точніше, «коровоокою». У пожертву їй приносилися корови, а в Аргосі їй поклонялися в образі корови. Це стосувалось і Європи, яка теж сприймалася як корова, уособлення Землі. «Влесова книга» мовить, що коровичі-кравенци, до яких відносяться скіфи, анти, руси, боруси й сурожці, народилися від корови Замун. А в імені Замун неважко розпізнати перське й хінді замін — «земля». Індійська міфологія знає персонаж Прішнігу, досл. «Пістрява корова», «Рябокоров», «Рябовол». В іранській міфології йому відповідає авест. Паршатгауш. У «Ріґведі» є імена з ґва, тотожним ґо та ґу — «корова», «бик»: Наваґва — «Дев’ятикоров/Дев’ятивіл», Дашаґва — «Десятикоров», Атітхіґва — «Гостекоров» тощо. Причому Атітхіґва — прізвисько Діводаси, батька царя Судаси (сучасні українці мають прізвища Судас і Сдасюк).