Індоарійські таємниці України
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Індоарійські таємниці України». Краткое содержание книги:
Широке залучення індійського та іранського мовного фактографічного та культурологічного матеріалу дозволило по-новому осмислити давні й нинішні українські реалії, пояснити низку винятково важливих для вітчизняної історії термінів та імен, показати, що назви «Україна», «Русь», «українці», «козак» сягають тисячолітніх часових глибин.
І що українська історія творилася рівнобіжно з історією найдавніших цивілізацій світу.
Споживання сури було звичайним явищем у ведійські часи. «Яджурведа» відзначає, що був навіть фах — сурник, тобто «виготовлювач сури». Звичність вживання спиртного прозирає в багатьох священних текстах. Так, уся ІХ книга «Яджурведи» присвячена вихвалянню напою соми. Показове ставлення до питущих: воно не осудливе, а скорше захопливе й схвальне.
Тож співплемінники Балавіри, включаючи й Крішну, неабияк шанували спиртне. Що врешті-решт призвело до загибелі ядавів, котрі під час пиятики пересварилися й перебили одне одного. Пояснення цього бачимо в цитованому уривку з «Артхашастри» — з нього видно, що обряди, пов’язані з Санкаршаною, супроводжувалися вживанням спиртного. В пуранах мовиться про сварку між Ямуною і Балавірою через небайдужість останнього до вина. На повень місяця Балавіра відпочивав у лісі в товаристві жінок. У цей час божественна сура пролилася з дупла й сповнила ліс п’янкими пахощами. Балавіра й жінки випили хмільного трунку. Після цього захмелений Балавіра гукнув до себе Ямуну, щоб освіжитися в її водах. Вирішивши, що річка ослухалася його, він підчепив її плугом і поволік за собою. Та зглянувся на благання Ямуни й відпустив її. «Бгаґавата-пура<193>на» мовить, що й зараз видно нове русло Ямуни, прокопане плугом (10.65.18–21).
Тут цікаве те, що хмільний напій містився в дуплі дерева («Вішну-пурана» уточнює, що дерево це — кадамбарі) і назва напою — варуні. У міфах деяких племен Центральної Індії герой теж іноді знаходить вино в дуплі дерева. У гондів є міф, як велетень Бгімсен прийшов до Бгаґавана (Всевишнього) й попросив пити. Той порадив піти в ліс і пошукати питва там. По довгих пошуках Бгімсен знайшов дерево махуа, дуплисте й повне п’янкого трунку. Бгімсен напився його сам і відніс трохи Бгаґавану. Інший переказ, про сотворіння на землі родючого грунту, пов’язує родючість із хмільним напоєм. Бгаґаван велить Бгімсенові знайти між землею і небом дерево саджан, у дуплі якого є хмільний напій. І пояснює, що дерево це росте біля дерева махуа. Цвіт махуи потрапляв у порожнистий стовбур дерева саджан, після дощу він забродив і вийшов п’янкий напій.
З культом Балавіри пов’язуються інші індійські хмільні напої: хала — з кори дерева, коріння недозрілої цукрової тростини, цибульного соку й спецій; сюди додавалася крапля-друга зміїної отрути. Напій кадамбарі готувався з кислого молока, таді (тарі) — з пальмового соку.
Проте найулюбленіший хмільний напій Балавіри — варуні. В «Ману-смріті» («Закони Ману») варуні протиставлена іншому хмільному напою — сурі. Про суру тут мовиться, що вона буває трьох різновидів: добувана з цукрової тростини, з товченого рису та з квітів мадгуки, і що всі три заборонені для трьох вищих каст (11.95). Пиття сури суворо каралося — аж до смертного вироку (11.91–94). До варуні «Закони Ману» терпиміші: хто випив її незумисне, відбувається простими очищувальними обрядами. Але навіть умисне пиття варуні не карається стратою.
Хмільний напій із квітів дерева махуа й донині популярний у сільській Індії. А назва махуа (Bassia Latifolia) — дещо видозмінене санскр. madhuka, що відповідає укр. медок. Наші предки теж полюбляли меди й напої на медах. Суру добре знає «Влесова книга» і досить детально описує, як приготувати її. І подає деякі терміни, пов’язані з цим, наприклад, дієслово суритися. Тож Балавіра-Баладева-Білобог близький нашим предкам і в цьому плані. Споживання хмільних напоїв було в пошані у ведійських аріїв і якщо не освячене, то принаймні ідеалізоване релігією. Вони згодом поступилися місцем деяким замінникам, як-от тютюнові, завезеному в Індію на початку XVII ст. португальцями, <194> або бетелю (жувальному тютюну) чи й навіть опію.
Балавіра в «Махабгараті» найчастіше стоїть поруч із Крішною. Вони разом присутні на весільних церемоніях, жертвоприносинах, гостюванні в родичів. Самостійні дії його нечисленні, але вони й найцікавіші. Особливо тоді, коли ці дії не узгоджуються з діями Крішни, хоча авторитет молодшого брата врешті-решт бере гору.
Істотна відмова Балавіри брати участь у битві пандавів з кауравами, описаній у «Махабгараті». Своє рішення він мотивує тим, що відчуває однакові родинні почуття до тих і тих. Більше того, формально належачи до пандавів, він прихильно ставиться до кауравів, захищає їх перед Крішною, висуває плани примирення обох сторін, доводить, що пандави самі спричинилися до лих, які їх спостигли. Поки на Курукшетрі —«Полі Куру» триває битва, він здійснює прощу до святих місць. А повертається тільки на двобій між пандавом Бгімою і кауравом Дурйодганою, яких колись вчив битися на палицях. Бачачи нечесні прийоми Бгіми, він обурено хапається за зброю, прагнучи захистити другого свого учня. Балавіра вмовляє обох своїх учнів не вдаватися до зброї, оскільки вони обидва однаково вправні воїни. Та коли переконати їх не вдається, полишає поле битви.
Тож помітна деяка суперечність у функціональному навантаженні образу Санкаршани-Балавіри. Він діє, з одного боку, в найближчому оточенні Крішни, а з іншого — в певній опозиції до нього. Ймовірно, висновує дослідниця Ю.Кокова, тут відбилася стадія взаємостосунків двох початково рівнозначних культів Крішни й Санкаршани, коли перший відтіснив другого й став домінувати (Кокова, 93).
У пуранах — індійських билинах життєпис Балавіри-Санкаршани впорядковується і деталізується, обростаючи епізодами, відсутніми в епосі. «Бгаґавата-пурана», що містить канонічні життєписи Крішни та його родичів, розповідає, зокрема, про одруження Балавіри з Реваті, про його звитяги над асурами, котрі порушували спокій в країні ядавів.
Визволяючи з полону Самбу, сина Крішни, Балавіра заходить у конфлікт з кауравами. Самба викрав зі сваямвари в Хастінапурі наречену собі, а каурави схопили його. Доходило до війни, і Балавіра, не бажаючи кровопролиття між двоюрідними братами, взявся замирити їх. Він прибув у Хастінапур і попрохав кауравів відпустити Самбу. Ті відмовилися, а Балавіра спаленів, лемехом плуга підчепив столицю кауравів Хастінапур і поволік до Ґанґи, щоб утопити. Налякані каурави з виба<195>ченнями відпустили Самбу та його наречену. І нині, мовлять перекази, видно сліди цієї могутності Балавіри: місто здіймається на схилах і мовби видивляється на себе в Ґанзі.
Цей епізод, як і епізод з Ямуною, дослідники витлумачують як відбиття реальних історичних подій. Щодо Хастінапура, то це, як на них, явний опис землетрусу, що його пережило місто. Землетрус змінив і русло Ґанґи, і зруйнував столицю кауравів. Тим більше, що Балавіра тотожний змію Шеші, позіхи якого, за міфами, викликають землетруси.
А загалом образ Балавіри в пуранах втілює основні епічні мотиви його: божественне походження, демоноборство, мандри по тіртхах — місцях прощі на священній річці Сарасваті.
2. Гопя
Гопя Василь (РВЗ, 189; Білоцерківський полк, сотня Ольховецька).
Санскр. gopa — «пастух», «ватажок пастушої громади»; «староста села»; «цар»; «охоронець, сторож, вартовий» (SED, 192; СРС, 197).
У слова gopa дві значимі основи — go+pa. Де pа — дієприкметник від дієслівної основи pa — «захищати», «охороняти», «берегти», тобто «який захищає/охороняє» (SED, 306). А go — іменник із багатьма значеннями — «зірки», «небо», «сонце», «місяць», «кінь», «бик», «корова», «земля», «мова», «слова», «Сарасваті» (богиня красномовства), «мати», «вода», «око», «Телець», «9» тощо (SED, 192). Основні й найуживаніші значення — «корова», «бик», «худоба» і «землям». Бо за первісними уявленнями корова й земля — обидві годувальниці людей. Тож gopa означає «захисник корів/землі», або «пастух», «воїн», «цар».
На означення дружини чи дочки пастуха є жіноча форма слова — gopi, gopika. Словом ґопі означають і всіх пастушок, закоханих у юного пастушка Крішну з сопілкою. Тому Крішна має епітет Ґопінатх — «Владика пастушок-ґопі» (санскр. natha — «цар»). В епічних та інших творах і Крішну називають Ґопа — «пастух», «владика ґолоки (світу корів)» тощо (ИД, 508). Термін gopa означує і пастушу верству, належну до третього стану давньоіндійського суспільства — вайш’їв-землеробів, селян. Тільки їм дозволялося розводити й продавати худобу (ИД, 282).