Індоарійські таємниці України
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Індоарійські таємниці України». Краткое содержание книги:
Широке залучення індійського та іранського мовного фактографічного та культурологічного матеріалу дозволило по-новому осмислити давні й нинішні українські реалії, пояснити низку винятково важливих для вітчизняної історії термінів та імен, показати, що назви «Україна», «Русь», «українці», «козак» сягають тисячолітніх часових глибин.
І що українська історія творилася рівнобіжно з історією найдавніших цивілізацій світу.
Балавіра-Баларама причетний до землеробства, його атрибут — дерев’яний плуг, якого завжди носить із собою. Цю його особливість відбивають епітети Лангулін — «Плужник», Санкаршана — «Орач», Халадгара й Халабгріт — «Плугодержець», Халаюдга — «Озброєний плугом». Плуг для Балавіри й зброя. За легендами, Балавіра якось розгнівався на річку Ямуну, підчепив її плугом і притягнув ближче до Вріндавана, «Лісу Врінди», де минули дитинство і юність Крішни й Балавіри, де вони водили веселі хороводи з дівчатами-пастушками. Тому Балавіра має епітет Каліндібгедана — «Розривач Калінді», де Калінді — поетична назва Ямуни (Джамуни), що тече з гори Калінді.
Мати Балавіри — Рохіні, одна з двох дружин Васудеви, а дружина — Реваті, що відбилося на його іменах, наприклад, Рохінісута — «Народжений Рохіні», Реватіраман — «Чоловік Реваті». Найцікавіше те, що Рохіні й Реваті — і назви сузір’їв, пов’язані з місячним небом і місячним календарем. Індійський місячний календар включає 27 сузір’їв, за міфами, доньок бога-отця Дакші — їх він віддав заміж за Чандру-Місяця. У списку цих 27 сузір’їв Рохіні значиться четвертим, а Реваті — останнім, двадцять сьомим сузір’ям. Такий зв’язок Балавіри, землеробського божества, з Рохіні й Реваті, які, коли звести до родинного рівня, доводяться йому матір’ю і дружиною, а на планетарному рівні пов’язані з Місяцем-Чандрою, звичайно ж, не випадковий. Міф підкреслює, що Місяць-Чандра з усіх дочок <190> Дакші найбільше любив Рохіні (див. статтю «Місяць-Чандра й Зірка-Тара»).
Лунарний місяць має 28 днів, і з ним пов’язане священне число «7», часте в індійських давніх текстах. 7 мудреців-ріші, 7 океанів і 7 священних річок, 7 днів тижня, 7 божественних матерів, 7 континентів-материків, а в кожному — 7 царств, 7 гір, 7 річок. Небес і пекол — теж по 7. Існує 49 марутів (у «Влесовій книзі» — мариці, тотожні «вітрам, Стрибожим внукам»), тобто 7 по 7. Число «7» причетне й до Агні-Вогню — в нього 7 рук, 7 язиків, 7 жител, 7 джерел, 7 братів. 7 книг «Яджурведи» приписуються Агні. 7 коней у Сур’ї-Сонця, 7 корів — у вранішньої зорі Ушас. Є 7 різновидів апсар-русалок (Томас, 195–196).
Баларама-Баладева, разом із Крішною-Васудевою, Самбою та Прадьюмною — синами Крішни й Анірудгою — внуком Крішни входять до так званих «п’яти героїв» — панча-віра. Де санскр. pancha (хінді panch)— «п’ять», а vira — «богатир», «герой». Всі вони вважалися предками племені врішніїв. На початку нової ери в Північній Індії навіть існував культ «п’яти героїв» — про це свідчать і літературні тексти, і різноманітні археологічні, епіграфічні й нумізматичні знахідки. Найвідоміша з них — напис із містечка Мора поблизу Матхури, датований V ст. Він мовить про спорудження зображень «п’яти героїв». Індійський історик Р.Маджумдар висновує, що «п’ять героїв-врішніїв з напису в Морі були обожнені й вшановувані під титулом Бгаґават у районі Матхури десь на початку нової ери, певно, членами клану ядавів-сатватів-врішніїв» (Кокова, 88).
Ця група, окрім Самби — організаційна ланка в релігійно-філософській системі панча-ратра, досл. «п’ять ночей», яка, очевидно, виникла на півночі Індії на початку нової ери, а згодом поширилась і на південь країни. В основі космологічних уявлень цієї школи концепція верховного бога Васудеви-Нараяни, що проявляється через відтворення цілого з окремих частин, розташованих у певному відношенні до центру. Васудева породжує Санкаршану й природу-пракріті, від їхнього зв’язку постає Прадьюмна і манас (розум, свідомість), від них — Анірудга й ахамкара (самоусвідомлення). А вже від останніх постають п’ять основних елементів світобудови (панчабгута) і бог-творець Брахма. Кожна частина має два різновиди активності — твірно-оберігальну й етичну, через що твориться всесвіт із богами й людьми. Кожен із цих етапів називається одним з імен: Васудева (Крішна), Санкаршана (тобто Балавіра, Баладева), Прадьюмна й Аніруддга. <191>
З усієї п’ятірки Балавіра, або Санкаршана — найближчий до Крішни-Васудеви, він неодмінний і діяльний супутник його. Проте в епосі й пуранах (індійських билинах) чимало сюжетів, де Балавіра — головна дійова особа. Індійські історики вважають, що існували й незалежні культи всіх п’яти героїв. Причому найбільш значним, поряд із Васудевою-Крішною, був Санкаршана — культ його на початку нової ери охопив значний ареал. У напису з Ґхосунді він, як і Васудева, Сарвешвара — «Владика всіх» і Бгаґавата (Кокова, 89). Про культ Санкаршани згадує «Артхашастра» в такому контексті: «Шпигун у подобі відлюдника, бритоголового чи з косицею, що нібито шанує божество Санкаршану, користаючись обрядовими діями, нехай обдурить грабіжників, застосувавши хмільні напої або отруту» (АШ, 464). Тамільська поема «Оповість про браслет» (бл. V ст. н.е.) згадує храм Санкаршани на півдні Індії.
Дослідники підкреслюють тотожність Санкаршани й Шеші — світового змія, на якому лежить Вішну-Нараяна. А також те, що коли зник сам цей культ, збереглася лише одна функція Санкаршани — пов’язана з уявленням про нього як про змія Шешу (КДИ, 135).
Культ Балавіри-Санкаршани, певно, первісно пов’язаний із землеробством. Характерні особливості божества: синє вбрання, у руках — плуг і палиця, сприймані як його зброя. Звідси й постійні епітети: Хала — «Плужний», Халабгріт, Халадгара — «Плугодержець», Халаюдга — «Плугозбройний», Лангалін — «Плужник», Мусалаюдга — «Мусалозбройний» (мусала — товкач для подрібнення зерна).
Постання імені Санкаршана традиція пояснює тим, як народився Баларама-Балавіра. Коли Канса позбавляв життя дітей Девакі й Васудеви, то Вішну, щоб урятувати сьому дитину, Баладеву, послав на землю гінця і пояснив йому: «Плід, що зараз носить Девакі, то Шеша — частка мене самого. Перенеси його в Рохіні». А «Бгаґавата-пурана» (10.2.13) мовить: «Дитину цю на землі зовуть Санкаршана, бо вона перенесена з матері в матір; вона Рама — бо радує світ, а Бала — через незмірну силу».
Санскритська дієслівна основа krish/karsh може означати перетягувати, переміщувати. Проте вірогідніше пояснення, яке випливає з властивого цій основі значення орати, борознити. Що відповідає первісно землеробському характеру культу.
Природно, що землеробське божество співвідноситься зі зміями, а їх зв’язок із землею загальновідомий. В епосі й пуранах Санкаршана ототожнюється із світовим змієм Шешею, тисячоголо<192>вим змієм, що підтримує землю і служить ложем для Вішну, коли той відпочиває на світових водах між твореннями світу. Він — частка Вішну. Коли Балавіра помирав, Шеша виповз із його тіла через рот і пішов під землю. Шеша також — цар змій, або наґів, що живуть у підземному царстві. Інші царі змій (Васукі, Такшака) вважаються його братами чи ідентифікуються з ним. Зображається Шеша в пурпуровому вбранні, з білим намистом на шиї, в одній руці його — товкач, у другій — плуг. За народними повір’ями, землетруси — то позіхи Шеші (МНМ ІІ, 642). Є скульптурні зображення Балавіри зі зміїним капюшоном над собою і навіть у подобі змія. Що дає підставу деяким дослідникам припускати генетичну спільність культів Санкаршани й світового змія.
Балавірі властива пристрасть до спиртного. Джерела засвідчують: ще ведійські арії полюбляли випити. Арії в Пенджабі, де записувалася «Рігведа», знали принаймні два міцні напої — сому й суру. Сома вважалася трунком богів, насамперед Індри, тому вживання її обмежувалося релігійними обрядами й особливими торжествами, де її споживали переважно жерці. Повсякденним напоєм була сура, її виготовляли з зерна. Із зерна її і нині роблять деякі індійські племена.